1Коли вони промовляли до народу, підійшли до них священики, начальник сторожі храму та садукеї[1], (Mt 22:23; Lu 22:4; Lu 22:52; Ac 5:17; Ac 5:24; Ac 5:26)2обурені тим, що вони навчали народ, проповідували воскресіння з мертвих в Ісусі. (Ac 5:21; Ac 17:32)3Вони наклали на них руки і посадили у в’язницю до ранку, оскільки був уже вечір. (Lu 21:12; Ac 5:18; Ac 12:1)4Багато з тих, які чули слово, повірили; кількість таких людей сягала п’яти тисяч. (Ac 2:41)
Проповідь перед синедріоном
5А наступного дня в Єрусалимі зібралися їхні начальники, старші й книжники[2]; (Lu 23:13; Lu 24:20)6і Анна — первосвященик, і Каяфа, і Іван, і Олександр, і всі інші, які були з первосвященицького роду; (Mt 26:3; Lu 3:2)7поставивши їх посередині, вони допитувалися: Якою силою чи яким ім’ям ви це зробили? (Mt 21:23; Ac 3:6)8Тоді Петро, сповнений Святим Духом, сказав їм: Начальники народу і старші [ізраїльські]! (Mt 10:19; Ac 2:4)9Якщо нас нині допитують про добрий учинок хворій людині, як вона одужала, (Ac 12:19; Ac 24:8; Ac 28:18)10то хай буде всім вам і всьому народові ізраїльському відомо: Ім’ям Ісуса Христа, Назарянина, Якого ви розіп’яли. Його Бог воскресив із мертвих; це Він зцілив того, хто стоїть перед вами. (Ac 2:14; Ac 2:22; Ac 2:36; Ac 3:6; Ac 3:15)11Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, — камінь, що став наріжним. (Ps 117:22; Mt 21:42)12І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися! (Ac 2:21)
Заборона говорити про Ісуса
13Помітивши відвагу Петра й Івана і дізнавшись, що це люди невчені й прості, вони дивувалися, бо знали їх, що були з Ісусом. (Mt 26:71; Lu 22:56; Joh 7:15; Ac 2:29; Ac 3:1; 1Co 14:23)14І дивлячись на оздоровленого чоловіка, який стояв з ними, вони нічого не могли сказати проти. (Lu 21:15)15Наказавши їм вийти із синедріону[3], вони радилися між собою, (Ac 5:34)16кажучи: Що нам робити з цими людьми? Адже через них зроблено явне чудо, яке відоме всім, хто живе в Єрусалимі, — і не можемо того заперечувати. (Joh 11:47; Ac 2:14)17Але щоби більше не поширювалося між народом, заборонімо їм [під загрозою], щоби далі нікому з людей не говорили про це Ім’я! (Ac 5:28; Ac 5:40)18І, покликавши їх, наказали зовсім не говорити і не навчати в Ім’я Ісуса. (Ac 5:21; Ac 5:28)19А Петро та Іван у відповідь сказали їм: Розсудіть, чи справедливо перед Богом більше слухати вас, аніж Бога? (Ac 3:1; Ac 5:29)20Адже ми не можемо не розповідати про те, що бачили і чули! (Ac 22:15; 2Co 13:8; 1Jo 1:1; 1Jo 1:3)21Вони ж, погрозивши, відпустили їх, нічого не знаходячи, щоби покарати їх, — через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося. (Ac 5:40)22А чоловік, з яким сталося це чудо зцілення, мав понад сорок років.
Спільна молитва віруючих
23Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що їм говорили первосвященики і старші. (Ac 9:21; Ac 22:30; Ac 23:14; Ac 25:2; Ac 25:15)24Ті, коли почули, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: Владико [Боже], Ти, Котрий створив небо і землю, море й усе, що в них! (Ps 145:6; Lu 2:29; Ac 1:14; Ac 14:15; Ac 17:24; Jud 1:4; Re 10:6; Re 14:7)25Який Святим Духом устами нашого батька, Твого слуги Давида, сказав: Чому розбушувалися люди, і народи задумали марноту? (Ps 2:1)26Зійшлися земні царі, зібралися правителі разом проти Господа та проти Його Христа!27Адже справді в цьому місті зібралися проти святого Слуги Твого Ісуса, Якого Ти помазав, — Ірод і Понтій Пилат із язичниками та людьми Ізраїлю, (Lu 23:12; Ac 3:14; Ac 3:26; Ac 10:38)28аби здійснити те, що наперед призначила Твоя рука і Твоя воля, щоб воно сталося. (Ac 2:23)29Тепер же, Господи, поглянь на їхні погрози і дай Своїм рабам з усією сміливістю говорити Твоє слово. (Ac 2:29; Ac 8:25)30Коли простягнеш Свою руку для оздоровлення, ознак і чудес, щоби збувалися вони святим Ім’ям Твого слуги Ісуса! (Ac 4:27; Ac 5:12)31І як вони помолилися, затряслося те місце, де вони були зібрані, і всі наповнилися Святим Духом і сміливо почали говорити Боже Слово. (Ac 2:4; Ac 4:29; Ac 16:26)
Життя перших християн
32Усі ті, які повірили, мали одне серце і душу; і ніхто нічого зі свого майна не називав власним, бо все було в них спільне. (Ac 2:42; Ac 2:44; Ac 2:45)33Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на них усіх. (Lu 2:40; Ac 1:21; Ac 1:22)34Не було між ними жодного нужденного. Бо ті, хто мав поле або дім, продавали їх та приносили кошти від проданого (Ac 2:45)35і клали біля ніг апостолів, а кожному давалося те, чого хто потребував. (Ac 2:45; Ac 4:37; Ac 5:2)36Так Йосиф, прозваний апостолами Варнавою, — що в перекладі означає«син потіхи», — левіт, родом з Кіпру, (Ac 9:27; Ac 11:22; Ac 11:30; Ac 12:25; Ac 13:1; 1Co 9:6; Ga 2:1; Col 4:10)37мав поле; він продав його, приніс гроші й поклав біля ніг апостолів. (Ac 2:45; Ac 4:35)