1Коли вони промовляли до народу, підійшли до них священики, начальник сторожі храму та садукеї[1], (Мт 22:23; Лк 22:4; Лк 22:52; Дії 5:17; Дії 5:24; Дії 5:26)2обурені тим, що вони навчали народ, проповідували воскресіння з мертвих в Ісусі. (Дії 5:21; Дії 17:32)3Вони наклали на них руки і посадили у в’язницю до ранку, оскільки був уже вечір. (Лк 21:12; Дії 5:18; Дії 12:1)4Багато з тих, які чули слово, повірили; кількість таких людей сягала п’яти тисяч. (Дії 2:41)
Проповідь перед синедріоном
5А наступного дня в Єрусалимі зібралися їхні начальники, старші й книжники[2]; (Лк 23:13; Лк 24:20)6і Анна — первосвященик, і Каяфа, і Іван, і Олександр, і всі інші, які були з первосвященицького роду; (Мт 26:3; Лк 3:2)7поставивши їх посередині, вони допитувалися: Якою силою чи яким ім’ям ви це зробили? (Мт 21:23; Дії 3:6)8Тоді Петро, сповнений Святим Духом, сказав їм: Начальники народу і старші [ізраїльські]! (Мт 10:19; Дії 2:4)9Якщо нас нині допитують про добрий учинок хворій людині, як вона одужала, (Дії 12:19; Дії 24:8; Дії 28:18)10то хай буде всім вам і всьому народові ізраїльському відомо: Ім’ям Ісуса Христа, Назарянина, Якого ви розіп’яли. Його Бог воскресив із мертвих; це Він зцілив того, хто стоїть перед вами. (Дії 2:14; Дії 2:22; Дії 2:36; Дії 3:6; Дії 3:15)11Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, — камінь, що став наріжним. (Пс 117:22; Мт 21:42)12І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися! (Дії 2:21)
Заборона говорити про Ісуса
13Помітивши відвагу Петра й Івана і дізнавшись, що це люди невчені й прості, вони дивувалися, бо знали їх, що були з Ісусом. (Мт 26:71; Лк 22:56; Ів 7:15; Дії 2:29; Дії 3:1; 1Кор 14:23)14І дивлячись на оздоровленого чоловіка, який стояв з ними, вони нічого не могли сказати проти. (Лк 21:15)15Наказавши їм вийти із синедріону[3], вони радилися між собою, (Дії 5:34)16кажучи: Що нам робити з цими людьми? Адже через них зроблено явне чудо, яке відоме всім, хто живе в Єрусалимі, — і не можемо того заперечувати. (Ів 11:47; Дії 2:14)17Але щоби більше не поширювалося між народом, заборонімо їм [під загрозою], щоби далі нікому з людей не говорили про це Ім’я! (Дії 5:28; Дії 5:40)18І, покликавши їх, наказали зовсім не говорити і не навчати в Ім’я Ісуса. (Дії 5:21; Дії 5:28)19А Петро та Іван у відповідь сказали їм: Розсудіть, чи справедливо перед Богом більше слухати вас, аніж Бога? (Дії 3:1; Дії 5:29)20Адже ми не можемо не розповідати про те, що бачили і чули! (Дії 22:15; 2Кор 13:8; 1Ів 1:1; 1Ів 1:3)21Вони ж, погрозивши, відпустили їх, нічого не знаходячи, щоби покарати їх, — через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося. (Дії 5:40)22А чоловік, з яким сталося це чудо зцілення, мав понад сорок років.
Спільна молитва віруючих
23Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що їм говорили первосвященики і старші. (Дії 9:21; Дії 22:30; Дії 23:14; Дії 25:2; Дії 25:15)24Ті, коли почули, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: Владико [Боже], Ти, Котрий створив небо і землю, море й усе, що в них! (Пс 145:6; Лк 2:29; Дії 1:14; Дії 14:15; Дії 17:24; Юда 1:4; Об 10:6; Об 14:7)25Який Святим Духом устами нашого батька, Твого слуги Давида, сказав: Чому розбушувалися люди, і народи задумали марноту? (Пс 2:1)26Зійшлися земні царі, зібралися правителі разом проти Господа та проти Його Христа!27Адже справді в цьому місті зібралися проти святого Слуги Твого Ісуса, Якого Ти помазав, — Ірод і Понтій Пилат із язичниками та людьми Ізраїлю, (Лк 23:12; Дії 3:14; Дії 3:26; Дії 10:38)28аби здійснити те, що наперед призначила Твоя рука і Твоя воля, щоб воно сталося. (Дії 2:23)29Тепер же, Господи, поглянь на їхні погрози і дай Своїм рабам з усією сміливістю говорити Твоє слово. (Дії 2:29; Дії 8:25)30Коли простягнеш Свою руку для оздоровлення, ознак і чудес, щоби збувалися вони святим Ім’ям Твого слуги Ісуса! (Дії 4:27; Дії 5:12)31І як вони помолилися, затряслося те місце, де вони були зібрані, і всі наповнилися Святим Духом і сміливо почали говорити Боже Слово. (Дії 2:4; Дії 4:29; Дії 16:26)
Життя перших християн
32Усі ті, які повірили, мали одне серце і душу; і ніхто нічого зі свого майна не називав власним, бо все було в них спільне. (Дії 2:42; Дії 2:44; Дії 2:45)33Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на них усіх. (Лк 2:40; Дії 1:21; Дії 1:22)34Не було між ними жодного нужденного. Бо ті, хто мав поле або дім, продавали їх та приносили кошти від проданого (Дії 2:45)35і клали біля ніг апостолів, а кожному давалося те, чого хто потребував. (Дії 2:45; Дії 4:37; Дії 5:2)36Так Йосиф, прозваний апостолами Варнавою, — що в перекладі означає«син потіхи», — левіт, родом з Кіпру, (Дії 9:27; Дії 11:22; Дії 11:30; Дії 12:25; Дії 13:1; 1Кор 9:6; Гал 2:1; Кол 4:10)37мав поле; він продав його, приніс гроші й поклав біля ніг апостолів. (Дії 2:45; Дії 4:35)