Зареєструватися безкоштовно

Марка 6

Українська Біблія LXX УБТ



1 Ісус вийшов звідти і попрямував до свого рідного краю, а за Ним йшли слідом Його учні. (Мт 13:53; Лк 4:16) 2 А коли настала субота, Він почав навчати в синагозі. І багато хто слухав і дивувався, кажучи: Звідки в Нього це? І що за мудрість дана Йому? І що за чудеса творяться Його руками? (Мр 1:22; Лк 10:13; Ів 7:15; Дії 19:11) 3 Хіба Він — не тесля, не син Марії та не брат Якова, Йосії, Юди і Симона? Хіба не Його сестри серед нас? І вони спокушалися через Нього. (Мт 12:46; Мр 3:31; Ів 6:42; Ів 7:5; Дії 12:17; Юда 1:1) 4 А Ісус їм відповідав, що пророк буває без пошани лише у своєму рідному краї, серед своїх рідних і у своєму домі. (Лк 13:33; Ів 4:44) 5 І не міг Він там жодного чуда зробити, тільки оздоровив декількох недужих, поклавши на них руки. (Мт 9:18) 6 І дивувався їхньому невірству. Тож обходив довколишні села, навчаючи. (Мт 9:35; Мт 10:1; Мт 10:7; Мт 10:14; Лк 9:1) 



7 Покликавши дванадцятьох, Він почав посилати їх по двох, наділяючи їх владою над нечистими духами. (Мр 6:30; Лк 10:1) 8 І сказав їм, щоб нічого не брали в дорогу — тільки одну палицю: ні хліба, ні торби, ні мідяків у пояс, 9 але щоби взули сандалі й не одягалися у дві одежини. 10 І Він говорив їм: Куди тільки ввійдете в дім, там перебувайте, доки не вийдете звідти. 11 І коли б у якомусь місці не прийняли вас і не послухали вас, то, виходячи звідти, обтрусіть пил з ніг — як свідчення проти них. [Запевняю вас: легше буде Содому й Гоморрі в день судний, ніж місту цьому]. (Мт 8:4; Дії 13:51) 12 І, вийшовши, вони проповідували, щоб люди покаялися, 13 і виганяли численних бісів, а багатьох недужих помазували олією і зціляли. (Мр 16:17; Лк 10:34; Як 5:14) 



14 І почув цар Ірод, оскільки відоме стало Його Ім’я, і люди говорили, що це — Іван Хреститель устав з мертвих, тому й такі чудеса здійснюються Ним. (Мт 14:1; Лк 3:1; Лк 9:7) 15 Інші ж казали, що це — Ілля, ще інші вважали, що це — пророк або один із пророків. (Мт 21:11; Мр 8:28) 16 А Ірод, почувши, сказав: Той Іван, якому я відтяв голову, це він воскреснув! 17 Адже Ірод, пославши воїнів, схопив Івана і посадив його у в’язницю через Іродіяду, дружину свого брата Филипа, бо одружився з нею. (Мт 14:3; Мр 1:14; Лк 3:1; Лк 3:19) 18 А Іван сказав Іродові: Не годиться мати тобі жінку твого брата! 19 Тож Іродіяда таїла злобу на нього й бажала його вбити, та не могла. 20 Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного та святого, і оберігав його, а слухаючи, дуже непокоївся, але слухав з насолодою. 21 Як настав слушний день, коли Ірод з нагоди дня свого народження влаштував бенкет для своїх вельмож, тисяцьких, галилейських старшин, (Об 6:15; Об 18:23) 22 увійшла дочка Іродіяди і, танцюючи, догодила Іродові й тим, які з ним сиділи при столі. Цар же сказав дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі! 23 І він поклявся їй: Чого тільки попросиш у мене, дам тобі, хоч би й півцарства мого. 24 І вона, вийшовши, запитала в матері: Що попросити? Та ж сказала: Голови Івана Хрестителя! 25 І, повернувшись відразу з поспіхом до царя, вона попросила, кажучи: Хочу, щоб негайно дав ти мені на полумиску голову Івана Хрестителя! 26 І цар сильно засмутився, але через клятву й тих, які сиділи при столі, він не захотів їй відмовити. 27 Тож відразу цар послав свого охоронця, наказавши принести голову Івана. Той пішов, відтяв його голову у в’язниці 28 та приніс його голову на полумиску, дав дівчині, а дівчина віднесла її своїй матері. 29 А коли його учні почули, то прийшли, взяли тіло і поховали його в гробниці. 



30 І посходилися апостоли до Ісуса та сповістили Йому про все: що зробили і чого навчили. (Мр 6:7; Лк 9:10; Лк 10:17) 31 А Він каже їм: Ви підіть самі подалі в пустинне місце та відпочиньте трохи! Бо так багато було тих, які приходили й відходили, що навіть не було їм коли попоїсти. (Мр 2:2) 32 Тож вони самі відпливли човном до відлюдного місця. (Мт 14:13; Лк 9:10; Ів 6:1) 33 Та побачили їх, як пливли, і багато хто впізнав їх. І пішки люди збіглися туди з усіх міст і прибули раніше за них. (Мр 6:54) 



34 Вийшовши, Ісус побачив великий натовп; і змилосердився над ними, бо вони були, як ті вівці, які не мають пастуха, і почав їх багато навчати. (Мт 9:36) 35 І коли минуло чимало часу, учні, підійшовши до Нього, говорили: Це місце пустинне, а пора вже пізня, (Мр 8:1) 36 тож відпусти їх, щоби пішли до навколишніх хуторів і сіл та купили собі щось їсти. 37 Він же у відповідь сказав їм: Дайте ви їм їсти! А вони відповідають Йому: Чи нам піти купити на двісті динаріїв[1] хліба і дати їм їсти? (Ів 4:8) 38 Він же каже їм: Скільки хлібів маєте? Ідіть подивіться. І довідавшись, кажуть: П’ять і дві рибини. 39 І звелів їм посадити всіх групами на зеленій траві. 40 Посідали група за групою: по сто та по п’ятдесят. 41 Узявши п’ять хлібів та дві рибини і звернувши погляд до неба, Він поблагословив, розломив хліби і давав учням Своїм, щоби клали перед ними, і обидві рибини всім розділив. (Мт 14:19; Мр 8:19; Мр 14:22) 42 І всі вони поїли й наситилися, 43 а з того, що залишилося, та з риб зібрали дванадцять повних кошиків. 44 А тих, які споживали хліб, було зо п’ять тисяч чоловіків. 



45 І негайно Він змусив Своїх учнів сісти в човен і раніше за Нього пливти на той бік, до Витсаїди, а Він тим часом відпустить людей. (Мт 14:22; Мр 8:22; Лк 9:10; Ів 6:16) 46 І, відпустивши їх, Він пішов на гору помолитися. 47 А як настав вечір, човен був серед моря, а Він Сам-один на суходолі. 48 Побачивши, що втомилися від веслування, — бо вітер дув супроти них, — близько четвертої сторожі[2] ночі Він підійшов до них, ідучи по морю, і хотів їх минути. 49 Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що то привид, і закричали, 50 бо всі Його побачили і занепокоїлися. І тут же Він заговорив до них, і сказав їм: Кріпіться, це Я, не бійтеся! 51 Він увійшов до них у човен — і вітер ущух. (Мр 4:39) 52 А в собі вони все ще були сповнені жаху, тому що не зрозуміли чуда з хлібами, бо їхнє серце було закам’янілим. (Мр 3:5) 



53 І, перепливши, вони прибули до Генісаретської землі й причалили. (Мт 14:34; Ів 6:22) 54 Коли вони вийшли з човна, люди відразу, упізнавши Його, (Мр 6:33) 55 оббігли всю ту околицю і почали на носилках приносити хворих — скрізь, де б Він не з’явився. 56 І куди б Він не входив, — до сіл, міст, хуторів, — скрізь на майданах клали недужих і благали Його, щоб хоч до краю Його одягу доторкнутися, а ті, хто торкався до Нього, зцілялися. (Мт 9:20; Мр 1:41; Дії 5:15; Дії 19:11) 

© 2011, Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)