1Коли вирішили, що ми маємо відплисти до Італії, передали Павла та деяких інших в’язнів сотникові полку кесаря, на ім’я Юлій. (Дії 10:1; Дії 16:10; Дії 25:12)2Тож сівши на адрамитський корабель, який мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня. (Дії 19:29; Дії 20:4; Кол 4:10; Флм 1:24)3Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла по-людськи і дозволив піти до друзів скористатися їхньою турботою. (Лк 12:4; Дії 11:19; Дії 24:23; Дії 27:43; Дії 28:2; Дії 28:7; Дії 28:16)4Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо був зустрічний вітер.5Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прибули ми до Мири, що в Ликії.6І тут сотник, знайшовши олександрійський корабель, який плив до Італії, посадив нас на нього. (Дії 28:11)7Повільно пливучи багато днів і ледь допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, ми пропливли повз Крит біля Салмони.8Ледве минувши його, ми пристали до одного місця, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея.9Як минуло чимало часу і плавання вже стало небезпечним, бо й піст уже минув, Павло радив, (2Кор 11:25)10кажучи їм: Мужі, я бачу, що плавання буде небезпечним і з великими втратами — не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ.11Та сотник довіряв більше керманичеві й власникові судна, ніж тому, що говорив Павло.12Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоби при можливості дістатися до Финіки й перезимувати в критській пристані, зверненій до півдня і відкритій для північно-західних вітрів. (Дії 28:11)13Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Крит.
Буря на морі. Порятунок
14Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, який зветься евракилон.15Коли підхопило корабель, і він не міг протистояти вітрові, ми здалися, і нас понесло.16Підпливши до одного острова, що зветься Клавда, насилу змогли втримати рятувальний човен, (Дії 27:30)17якого витягли, і вжили допоміжних засобів, обв’язуючи корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, спустили вітрило; і так нас носило.18Наступного дня, як нас сильно кидала буря, ми почали викидати вантаж,19а третього дня власноручно повикидали корабельне знаряддя.20Тому що багато днів не з’являлися ні сонце, ні зорі, а буря сильно налягала, ми повністю втратили надію на порятунок.21Оскільки довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: О, мужі! Потрібно було слухати мене й не відпливати з Криту, — то ми не зазнали би цього лиха та втрати. (Дії 27:33)22Тепер же благаю вас: кріпіться, бо не загине душа жодного з вас, а тільки корабель. (Дії 27:36)23Тому що цієї ночі переді мною постав ангел Бога, Якому я належу та Якому служу, (Дії 9:10; Дії 12:7)24і сказав: Не бійся, Павле! Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, хто пливе з тобою! (Мт 10:18; Дії 9:15; Дії 23:11)25Тому кріпіться, мужі! Бо я вірю Богові, що станеться так, як мені було сказано.26Ми маємо добратися до якогось острова. (Дії 28:1)27А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріатиці, опівночі моряки здогадувалися, що наближаються до якоїсь землі. (Дії 27:33)28І закинувши лот, виявили, що було двадцять сажнів[1]; пропливши ще трохи й знову закинувши, з’ясували, що було п’ятнадцять сажнів.29А боячись, аби якось не наскочити на скелясті місця, кинули з корми корабля чотири якорі й молилися, аби настав день.30Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть закинути якорі, (Дії 27:16)31Павло сказав сотникові й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися!32Тоді воїни перерізали канати човна й дали йому впасти.33А коли почало розвиднятися, Павло благав усіх вживати їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день ви продовжуєте чекати голодними, нічого не ївши. (Дії 27:21; Дії 27:27)34Тому благаю вас вживати їжу, бо це для вашого порятунку. Жодному з вас і волосина з голови не впаде. (Мт 10:30)35Сказавши це й узявши хліб, він у всіх на очах віддав хвалу Богові та, переломивши, почав їсти. (Лк 22:19; Ів 6:11; Дії 2:42)36Тоді всі підбадьорилися і почали вживати їжу. (Дії 9:19; Дії 27:22)37Було нас усіх на кораблі двісті сімдесят шість душ.38Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи збіжжя в море.39А коли настав день, не розпізнали землі та побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якої і хотіли, при можливості, причалити кораблем.40Піднявши якорі, пустилися в море, водночас послабили канати на стерні й, піднявши мале вітрило, оскільки дув вітер, попрямували до берега.41Наскочивши на мілину, корабель застряг; ніс загруз і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль.42Воїни радили повбивати в’язнів, щоб ніхто не поплив і не втік.43Але сотник, бажаючи врятувати Павла, стримав їх від цього наміру й наказав тим, хто може плавати, першими стрибати й добиратися до берега, (Дії 27:3; Дії 28:1)44а інші — хто на дошках, хто на уламках з корабля. І сталося так, що всі врятувалися на землю. (Дії 27:22)
1Коли було вирішено, що ми попливемо до Італії, Павла та інших ув’язнених передали сотникові, на ім’я Юлій, з когорти Августа.2Ми сіли на адрамітський корабель, який мав плисти до кількох міст Азії, і відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.3Наступного дня ми пристали в Сидоні. Юлій добре ставився до Павла й дозволив йому піти до своїх друзів та отримати догляд.4Відчаливши звідти, ми попливли під укриттям Кіпру, тому що вітри були протилежні;5перетнувши відкрите море, що омиває береги Килікії та Памфілії, причалили до Міри в Лікії.6Там сотник знайшов олександрійський корабель, який плив до Італії, і посадив нас на нього.7Повільно пропливши багато днів, ми насилу дісталися до Кніду. Оскільки вітер не дозволяв триматися потрібного напрямку, ми попливли біля Криту навпроти Салмона.8З труднощами минувши його, припливли до одного міста, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея.9Як минуло багато часу й плавання вже стало небезпечним, бо й піст проминув, Павло радив:10«Я бачу, що наша подорож буде з труднощами та великими втратами не тільки для вантажу та корабля, але й для нашого життя».11Проте сотник більше послухався керманича та власника корабля, ніж Павлових слів.12Через те, що пристань не була придатна для зимівлі, більшість вирішила відплисти звідти, щоб, якщо можна, дістатися до Фініка й перезимувати в порту на Криті, відкритому для південно-західних та північно-західних вітрів.
Буря на морі
13Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, і, піднявши вітрила, попливли вздовж Криту.14Та незабаром зі сторони острова зірвався ураганний вітер, що зветься Евракілон.15Він підхопив корабель, так що неможливо було протистояти, ми піддалися вітрові й нас понесло.16Підпливши до маленького острівця, що зветься Клавдою, ми ледве змогли втримати рятувальний човен.17Коли ж його підняли, намагалися канатами обв’язати корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, опустили вітрила[1]; і так нас понесло.18Наступного дня нас так сильно кидала буря, що ми почали викидати вантаж.19Третього дня ми власними руками викидали корабельне знаряддя.20Оскільки ні сонце, ні зорі не з’являлися багато днів, а шторм не зменшувався, ми втратили вже всяку надію на порятунок.21Оскільки давно нічого не їли, Павло став посеред них та промовив: «Люди, треба було послухати моєї поради й не відпливати з Криту, тоді б ви не зазнали такої біди та шкоди.22А тепер закликаю вас бути бадьорими, бо ніхто з вас не втратить життя, тільки корабель розіб’ється.23Цієї ночі мені з’явився ангел Бога, Якому я належу і Якому служу.24Він сказав мені: „Павле, не бійся! Ти повинен стати перед Кесарем. І ось Бог дарував тобі всіх, хто пливе з тобою“.25Тому, люди, будьте бадьорі! Я вірю Богові, і все буде так, як мені сказано.26Нас має викинути на якийсь острів».
Порятунок
27Коли настала чотирнадцята ніч, нас усе ще носило по Адріатичному морю. Десь опівночі моряки стали припускати, що ми наближаємося до якоїсь землі.28Помірявши глибину, виявили двадцять сажнів[2]. Пропливши ще трохи, знову поміряли, і було п’ятнадцять сажнів[3].29Побоюючись, щоб не натрапити на скелясті місця, скинули з корми чотири якорі й молилися, щоб скоріше настав день.30А коли моряки намагалися втекти з корабля й опускали рятувальний човен у море, вдаючи, ніби бажають спустити якорі з передньої частини,31Павло сказав сотникові та воїнам: «Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися».32Тоді воїни перерізали канати рятувального човна, і він впав у море.33Коли почало розвиднятись, Павло закликав усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день, як ви перебуваєте в очікуванні, нічого не ївши.34Тому прошу вас поїсти, бо це сприятиме вашому порятунку; жоден із вас навіть волосини з голови не втратить».35Сказавши це, узяв хліб, подякував Богові перед усіма, розламав та почав їсти.36Тоді всі підбадьорились і стали їсти.37А всіх нас на кораблі було двісті сімдесят шість осіб.38Як всі наїлися, то стали облегшувати корабель, викидаючи зерно в море.39Коли настав день, вони не розпізнали землі, але побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якого вирішили причалити кораблем, якщо зможуть.40Відрізавши якорі, залишили їх у морі; водночас розв’язали канати з керма й, піднявши мале вітрило за вітром, попрямували до берега.41Однак, наскочивши на мілину між двома течіями, ніс корабля застряг і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль.42Тоді воїни вирішили вбити всіх в’язнів, щоб ніхто, випливши, не втік.43Проте сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру. Він наказав тим, хто вміє плавати, стрибати першими та дістатися берега,44а іншим – рятуватися на дошках або на рештках корабля. І таким чином усі дісталися до суші.