Йова 30 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

1 А тепер найменші висміяли мене, тепер повчають мене частково ті, чиїх батьків я мав за ніщо, яких я не вважав гідними псів моїх черід. 2 І навіщо мені сила їхніх рук? Через них загинула повнота. 3 Бездітний у біді і голоді. Вони вчора втекли від біди і від скрути посухи. 4 Ті, хто оточує соляні місця при звуку, для яких солене було їм їжею, котрі без честі й знехтувані, зубожілі від усякого добра, які й коріння дерев жували від великого голоду. 5 Повстали на мене злодії, 6 доми яких були кам’яними печерами. 7 З-посеред милозвучних кущів закричать вони, — котрі жили під дикою зеленню. 8 Сини безумних і нечесних, їхні імена і слава згладжені із землі. 9 А тепер я — їхні гусла, і вони мене мають за притчу. 10 Гидували ж мною, відступивши далеко, а для мого обличчя не стримувалися від плювання. 11 Адже Він, відкривши Свій сагайдак, заподіяв мені зло, і вони позбулися уздечки моєї присутності. 12 З правого боку нащадків вони повстали, простягнули свою ногу і пішли проти мене стежками їхньої згуби. 13 Знищили мої стежки, бо Він скинув мій одяг. 14 Своїми стрілами Він мене прошив, учинив мені, як бажає, я на стражданнях замішаний. 15 Мої страждання повертаються, моя надія відійшла, наче вітер, і моє спасіння, наче хмара. 16 Тепер же на мені виллється моя душа, а мене охоплюють дні страждань. 17 Вночі мої кості розгорілися, а моє сухожилля послабло. 18 Великою силою схопила недуга мій одяг, оточила мене, наче облямівка мого одягу. 19 Схопила ж мене, наче глину, — моя частка в землі та в попелі. 20 І я заволав до Тебе, та Ти не чуєш мене, вони встали і подивилися на мене. 21 Ти ж напав на мене без пощади, бичував Ти мене сильною рукою. 22 Призначив Ти мене на страждання, і Ти відкинув мене від спасіння. 23 Знаю, що мене зітре смерть, бо кожному смертному земля — дім. 24 Якби добрим було на себе накласти руки, чи попросивши іншого, він зробив би це мені. 25 Я ж плакав над кожним немічним, стогнав, бачачи чоловіка в скруті. 26 Тож я, очікував добра, та ось, мене зустріли скоріше злі дні. 27 Моє нутро заклекотало і не замовчить, випередили мене дні бідноти. 28 Стогнучи, я пішов, не замикаючи уст, став у зборі, волаючи. 29 Я став братом сирен і другом страусів. 30 Моя шкіра сильно почорніла, а мої кості від спеки згоріли. 31 Мої гусла перейшли на плач, а мій спів — мені на ридання.

Lutherbibel 2017

від Deutsche Bibelgesellschaft

Hiobs jetziges Unglück

1 Jetzt aber verlachen mich, die jünger sind als ich, deren Väter ich nicht wert geachtet hätte, sie zu meinen Hunden bei der Herde zu stellen, (Йов 19:18) 2 deren Stärke ich für nichts hielt, denen die Kraft dahinschwand; 3 die vor Hunger und Mangel erschöpft sind, die das dürre Land abnagen, die Wüste und Einöde; 4 die da Salzkraut sammeln bei den Büschen, und Ginsterwurzel ist ihre Speise. 5 Aus der Menschen Mitte werden sie weggetrieben; man schreit ihnen nach wie einem Dieb; 6 an den Hängen der Täler wohnen sie, in Erdlöchern und Steinklüften; 7 zwischen den Büschen schreien sie, und unter den Disteln sammeln sie sich – 8 verachtetes Volk und Leute ohne Namen, die man aus dem Lande weggejagt hatte. 9 Jetzt bin ich ihr Spottlied geworden und muss ihnen zum Gerede dienen. (Пс 69:13; ПлЄр 3:63) 10 Sie verabscheuen mich und halten sich ferne von mir und scheuen sich nicht, vor meinem Angesicht auszuspeien. (Йов 17:6; Мт 26:67) 11 Er hat mein Seil gelöst und mich gedemütigt, und sie ließen die Zügel vor mir schleifen. 12 Zur Rechten hat sich eine Schar gegen mich erhoben, sie haben meinen Fuß weggestoßen und haben gegen mich Wege angelegt, mich zu verderben. 13 Sie haben meine Pfade aufgerissen, zu meinem Fall helfen sie; keiner gebietet ihnen Einhalt. 14 Sie kommen wie durch eine breite Bresche herein, wälzen sich unter den Trümmern heran. 15 Schrecken hat sich gegen mich gekehrt und hat verjagt wie der Wind meine Herrlichkeit, und wie eine Wolke zog mein Glück vorbei. 16 Nun aber zerfließt meine Seele in mir, und Tage des Elends haben mich ergriffen. 17 Des Nachts bohrt es in meinem Gebein, und die Schmerzen, die an mir nagen, schlafen nicht. 18 Mit aller Gewalt wird mein Kleid entstellt, wie der Kragen meines Hemdes würgt es mich. (Йов 7:5; Йов 16:8) 19 Man hat mich in den Dreck geworfen, dass ich gleich bin dem Staub und der Asche. 20 Ich schreie zu dir, aber du antwortest mir nicht; ich stehe da, aber du achtest nicht auf mich. (Йов 19:7; Пс 22:3) 21 Du hast dich mir verwandelt in einen Grausamen und streitest gegen mich mit der Stärke deiner Hand. 22 Du hebst mich auf und lässt mich auf dem Winde dahinfahren und vergehen im Sturm. 23 Denn ich weiß, du wirst mich zum Tod gehen lassen, zum Haus, da alle Lebendigen zusammenkommen. 24 Aber wird man nicht die Hand ausstrecken unter Trümmern und nicht schreien in der Not? 25 Weinte ich nicht über den, der eine schwere Zeit hat, grämte sich meine Seele nicht über den Armen? 26 Ich wartete auf das Gute, und es kam das Böse; ich hoffte auf Licht, und es kam Finsternis. 27 In mir kocht es und hört nicht auf; mich haben überfallen Tage des Elends. 28 Ich gehe schwarz einher, doch nicht von der Sonne; ich stehe auf in der Gemeinde und schreie. 29 Ich bin ein Bruder der Schakale geworden und ein Geselle der Strauße. 30 Meine Haut ist schwarz geworden und löst sich ab von mir, und meine Gebeine verdorren vor Hitze. 31 Mein Harfenspiel ist zur Klage geworden und mein Flötenspiel zum Trauerlied.