Йова 29 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

1 Продовжуючи далі, Йов сказав у вступі: 2 Хто мене поставить, як у місяці попередніх днів, в які мене оберігав Бог? 3 Так, як тоді, коли Його світильник світив над моєю головою, коли я ходив при Його світлі в темряві. 4 Коли я впевнено ходив дорогами, коли Бог відвідував мій дім. 5 Коли я був дуже плідним, а навколо мене були діти. 6 Коли мої дороги обливалися маслом, а мої гори плили молоком. 7 Коли я виходив вранці в місті, то на площах ставили моє крісло. 8 Молодці, бачачи мене, ховалися, а всі старці вставали. 9 Вельможі ж переставали говорити, поклавши палець на уста. 10 Ті ж, хто слухав, мене блаженним називали, а їхній язик прилипав до їхнього горла, 11 бо вухо почуло і назвало блаженним мене, а око, бачачи мене, ухилялося. 12 Адже я спасав бідного з руки сильного, і я допомагав сироті, в якого не було помічника. 13 Нехай на мене прийде благословення того, хто гине, а уста вдови мене благословили. 14 Я ж одягався в праведність, і наряджався в суд, наче в подвійний одяг. 15 На око був я сліпий, а на ногу — кульгавий, — 16 я був батьком для немічних, я дослідив боротьбу, якої я не бачив. 17 Я трощив челюсті безбожних, я виривав грабунок з-посеред їхніх зубів. 18 Я ж сказав: Мій вік старіється, наче стовбур фінікового дерева, я проживу довгий час. 19 Мій корінь розкрився біля води, і роса поселиться в моїх жнивах. 20 Слава моя марна зі мною, і мій лук у Його руці йде. 21 Мене чули ті, які слухали, і замовкали на мою раду. 22 А до моєї мови не додавали, раді ж були, коли я до них говорив. 23 Наче спрагла земля, що очікувала дощу, так вони чекали на мої слова. 24 Якщо засміюся до них, не повірять, і світло мого обличчя не занепадало. 25 Я вибрав їхню дорогу, і я перебував, як володар, і я жив, наче цар між лицарями, немов той, хто потішає страждаючих.

Lutherbibel 2017

від Deutsche Bibelgesellschaft

Hiobs früheres Glück

1 Und Hiob hob abermals an mit seinem Spruch und sprach: 2 O dass ich wäre wie in den früheren Monden, in den Tagen, da Gott mich behütete, 3 da seine Leuchte über meinem Haupt schien und ich in seinem Licht durch die Finsternis ging! (Пс 18:29) 4 Wie war ich in der Blüte meines Lebens, als Gottes Freundschaft mein Zelt beschützte, (Пс 25:14) 5 als der Allmächtige noch mit mir war und meine Kinder um mich her, 6 als ich durch Milch schritt und die Felsen mir Ölbäche ergossen! 7 Wenn ich ausging zum Tor der Stadt und meinen Platz auf dem Markt einnahm, 8 dann sahen mich die Jungen und verbargen sich scheu, und die Alten standen vor mir auf und blieben stehen, 9 die Oberen hörten auf zu reden und legten ihre Hand auf ihren Mund, 10 die Fürsten hielten ihre Stimme zurück, und ihre Zunge klebte an ihrem Gaumen. 11 Denn wessen Ohr mich hörte, der pries mich glücklich, und wessen Auge mich sah, der rühmte mich. 12 Denn ich errettete den Armen, der da schrie, und die Waise, die keinen Helfer hatte. (Вих 22:21; Йов 31:16) 13 Der Segen des Verlassenen kam über mich, und ich erfreute das Herz der Witwe. 14 Gerechtigkeit war mein Kleid, und wie Mantel und Turban umhüllte mich das Recht. 15 Ich war des Blinden Auge und des Lahmen Fuß. 16 Ich war ein Vater der Armen, und der Sache des Unbekannten nahm ich mich an. (Йов 31:18) 17 Ich zerbrach die Kinnbacken des Ungerechten und riss ihm den Raub aus den Zähnen. 18 Ich dachte: Ich werde in meinem Nest verscheiden und meine Tage so zahlreich machen wie Sand am Meer; 19 meine Wurzel reiche zum Wasser hin, und der Tau bleibe auf meinen Zweigen; 20 meine Ehre bleibe immer frisch bei mir, und mein Bogen sei immer stark in meiner Hand. 21 Sie hörten mir zu und warteten und schwiegen vor meinem Rat. 22 Nach meinen Worten redete niemand mehr, und meine Rede troff auf sie nieder. 23 Sie warteten auf mich wie auf den Regen und sperrten ihren Mund auf wie nach Spätregen. 24 Wenn ich ihnen zulachte, so glaubten sie es kaum, und das Licht meines Angesichts tröstete die Trauernden. 25 Ich bestimmte ihren Weg und saß obenan und thronte wie ein König über der Schar, als einer, der die Trauernden tröstet.