Йова 24 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

1 Чому ж від Господа сховалися години, 2 а безбожні з околиць вийшли за межу, пограбувавши стадо з пастирем? 3 Під’яремного відвели сиротою і взяли в заставу вола вдовиці. 4 Звели слабких з дороги праведності, разом сховалися лагідні землі. 5 Відійшли ж, наче осли в полі, через мене вийшовши на своє діло. Солодким є його хліб для малих. 6 Передчасно пожали не своє поле. Слабкі ж обробили виноград безбожних безоплатно і без їжі. 7 Численних нагих поклали спати без одягу, а накриття їхньої душі забрали. 8 Вони мокрі від крапель гір, оскільки вони не мали сховища, то покрили себе скелею. 9 Вони забрали сироту від грудей, і впокорили того, хто відпав. 10 Нагих же неправедно приспали, а в голодуючих забрали шматок хліба. 11 У тісних проходах неправедно зробили засідку, а праведну дорогу не взнали. 12 Вони викидали з міста і власних домів, а душа немовлят дуже стогнала! А Він чому над цими не наглядає? 13 Вони, будучи на землі, і не взнали, дорогу ж праведності не пізнали, і не пішли їхніми стежками. 14 Пізнавши їхні діла, Він їх передав у темряву, і буде вночі, наче злодій. 15 А око перелюбника підстерігало темряву, кажучи: Не взнає мене око, і поклав накриття на обличчя. 16 Він у темряві підкопав доми. У днях собі позначили, не пізнали світла. 17 Адже ранок для них усіх разом — тінь смерті, тому що кожний пізнає жахи тіні смерті. 18 Він легкий на поверхні води. Нехай проклятою буде їхня частка на землі. 19 Хай же їхні рослини появляться сухими на землі, бо вони пограбували снопи сиріт. 20 Тоді згадано його гріх, і він став невидимим, як туман роси. Нехай віддасться ж йому тим, що він робив, нехай знищеним буде всякий неправедний, подібно до невиліковного дерева. 21 Бо він зло чинив неплідній і не помилував слабку жінку, 22 а знищив слабких гнівом. Отже, вставши, не матиме віри про своє життя. 23 Захворівши, хай не має надії вилікуватись, але хай упаде від недуги, 24 бо його висота багатьом спричинила зло. Зів’яв же, наче мальва на спеці, чи наче колос, що сам відпав зі стебла. 25 Якщо ж ні, то хто є той, який каже, що я говорю неправду, і поставить мої слова за ніщо?

Lutherbibel 2017

від Deutsche Bibelgesellschaft

1 Warum sind von dem Allmächtigen nicht Zeiten vorbehalten, und warum sehen, die ihn kennen, seine Tage nicht? (Екл 3:11; Екл 8:6) 2 Die Frevler verrücken die Grenzen, rauben die Herde und weiden sie. (Повт 27:17) 3 Sie treiben den Esel der Waisen weg und nehmen das Rind der Witwe zum Pfande. 4 Sie stoßen die Armen vom Wege, und die Elenden im Lande müssen sich verkriechen. 5 Siehe, wie Wildesel in der Wüste gehen sie hinaus an ihr Werk und suchen Nahrung; die Einöde gibt ihnen Speise für ihre Kinder. 6 Sie ernten des Nachts auf dem Acker und halten Nachlese im Weinberg des Gottlosen. 7 Sie liegen in der Nacht nackt ohne Gewand und haben keine Decke im Frost. 8 Sie triefen vom Regen in den Bergen und drängen sich an die Felsen, weil sie sonst keine Zuflucht haben. 9 Man reißt das Waisenkind von der Mutterbrust und nimmt den Säugling der Armen zum Pfande. 10 Nackt gehen sie einher ohne Kleider, und hungrig tragen sie Garben. (Іс 58:7) 11 Gleich in den Gärten pressen sie Öl, sie treten die Kelter und leiden doch Durst. (Як 5:4) 12 Aus der Stadt seufzen Menschen, und die Seele der Erschlagenen schreit. Doch Gott achtet nicht darauf! 13 Sie sind Feinde des Lichts geworden, kennen seine Wege nicht und bleiben nicht auf seinen Pfaden. 14 Wenn der Tag anbricht, steht der Mörder auf und erwürgt den Elenden und Armen, und des Nachts schleicht der Dieb. 15 Das Auge des Ehebrechers lauert auf das Dunkel, und er denkt: »Mich sieht kein Auge!«, und verdeckt sein Antlitz. (Пс 10:11) 16 Im Finstern bricht man in die Häuser ein; am Tage verbergen sie sich und scheuen alle das Licht. 17 Ja, als Morgen gilt ihnen allen die Finsternis, denn sie sind bekannt mit den Schrecken der Finsternis. 18 Er fährt leicht wie auf dem Wasser dahin, verflucht wird sein Acker im Lande, und man wendet sich seinem Weinberg nicht zu. 19 Der Tod nimmt weg die da sündigen, wie die Hitze und Dürre das Schneewasser verzehrt. 20 Der Mutterschoß vergisst ihn; die Würmer laben sich an ihm. An ihn denkt man nicht mehr; so zerbricht Frevel wie Holz. 21 Er lässt sich mit der Unfruchtbaren ein, und sie gebiert nicht, und der Witwe tut er nichts Gutes. 22 Aber Gott rafft die Gewalttätigen hin durch seine Kraft; steht er auf, so werden sie ihres Lebens nicht gewiss sein. 23 Er gibt ihnen zwar Schutz und Halt, doch sehen seine Augen auf ihr Tun. 24 Sie sind hoch erhöht; aber nach einer kleinen Weile sind sie nicht mehr da; sie sinken hin und werden hinweggerafft wie alle; wie die Spitzen der Ähren werden sie abgeschnitten. 25 Ist’s nicht so? Wer will mich Lügen strafen und erweisen, dass meine Rede nichts sei?