Псалом 102 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

1 Псалом Давида. Благослови, душе моя, Господа і, уся істото моя, — Ім’я святе Його. 2 Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добрих Його нагород. 3 Він прощає всі беззаконня твої, оздоровляє всі твої хвороби. 4 Він визволяє твоє життя від тління, Він вінчає тебе милосердям і щедрістю. 5 Він наповняє твоє бажання добром, і молодість твоя буде оновлена — мов у орла. 6 Господь виявляє милість і суд усім скривдженим. 7 Він відкрив Мойсеєві дороги Свої, а синам Ізраїлевим — бажання Свої. 8 Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і багатомилостивий. 9 Не назавжди буде Його гнів, не вічним буде Його обурення. 10 Він не вчинив нам згідно з нашими гріхами, не відплатив нам за нашими беззаконнями. 11 Бо як небо високо над землею, так Господь непорушно поставив милість Свою над тими, хто боїться Його. 12 Як віддалений схід від заходу, так віддалив Він наші беззаконня від нас. 13 Як батько милує синів, так Господь виявив милість до тих, які бояться Його. 14 Адже Йому відомо, із чого ми створені: пам’ятай, що ми — порох! 15 Людина — її дні, як трава; вона зацвіла, наче польова квітка, 16 однак пронісся вітер над нею — і її більше не буде, і місця її вже не впізнати. 17 Господнє ж милосердя від віку й до віку на тих, хто боїться Його, і праведність Його — на синах синів, 18 які зберігають Його завіт і пам’ятають про Його заповіді, щоб виконувати їх. 19 Господь встановив Свій престол на небі, і Його царство над усім володіє. 20 Благословіть Господа, усі ангели Його, міцні силою, — ви, які виконуєте слово Його, прислухаючись до голосу слів Його. 21 Благословіть Господа, усі сили Його, слуги Його, що виконуєте волю Його. 22 Благословіть Господа, усі діла Його, на кожному місці, — де влада Його. Благослови, душе моя, Господа.

Hoffnung für alle

від Biblica

Herr, erbarme dich über Jerusalem!

1 Gebet eines Menschen, der allen Mut verloren hat und dem HERRN sein Leid klagt. 2 Höre mein Gebet, HERR, und achte auf meinen Hilfeschrei! 3 Ich bin in großer Not – verbirg dich nicht vor mir! Höre mir zu und hilf mir schnell! 4 Mein Leben verflüchtigt sich wie Rauch, mein ganzer Körper glüht, von Fieber geschüttelt. 5 Meine Kraft vertrocknet wie abgemähtes Gras, selbst der Hunger ist mir vergangen. 6 Ich bin nur noch Haut und Knochen, mir bleibt nichts als endloses Stöhnen. 7 Man hört mich klagen wie eine Eule in der Wüste, wie ein Käuzchen in verlassenen Ruinen. 8 Tiefe Verzweiflung raubt mir den Schlaf; ich fühle mich wie ein einsamer Vogel auf dem Dach. 9 Tag für Tag beschimpfen mich meine Feinde, und wen sie verfluchen wollen, dem wünschen sie mein Schicksal herbei. 10 Ich esse Staub, als wäre es Brot, und in meine Getränke mischen sich Tränen. 11 Denn dein furchtbarer Zorn hat mich getroffen, du hast mich hochgeworfen und zu Boden geschmettert! 12 Mein Leben gleicht einem Schatten, der am Abend in der Dunkelheit verschwindet. Ich bin wie Gras, das bald verdorrt. 13 Du aber, HERR, regierst für alle Zeiten; von dir wird man erzählen, solange es Menschen gibt. 14 Du wirst eingreifen und dich über Zion erbarmen. Denn die Zeit ist gekommen, es zu begnadigen – die Stunde ist da! 15 Dein Volk liebt die Mauern dieser Stadt und trauert über ihre Trümmer. 16-17 Aber der HERR wird sie wieder aufbauen, er wird erscheinen in all seiner Pracht. Dann werden die Völker ihn fürchten und alle Könige vor seiner Macht zittern. 18 Ja, der HERR wird das Gebet der Hilflosen hören, er lässt ihr Flehen nicht außer Acht. 19 Diese Worte soll man aufschreiben für die Generationen, die nach uns kommen, damit auch sie es lesen und den HERRN loben: 20 Der HERR blickte von seinem Heiligtum herab, er schaute vom Himmel auf die Erde. 21 Er hörte das Stöhnen der Gefangenen und rettete sie vor dem sicheren Tod. 22 Darum wird man den HERRN auf dem Berg Zion rühmen; in ganz Jerusalem wird man ihn loben, 23 wenn alle Völker und Königreiche sich versammeln, um sich in seinen Dienst zu stellen. 24 Mitten im Leben^[1] hat Gott meine Kraft gebrochen, ich weiß, meine Tage sind schon gezählt. 25 Darum flehe ich ihn an: Mein Gott, lass mich nicht jetzt schon sterben! Du selbst überdauerst die Generationen. 26 Vor langer Zeit hast du alles geschaffen, Himmel und Erde sind das Werk deiner Hände. 27 Sie werden vergehen, du aber bleibst. Wie alte Kleider werden sie zerfallen, wie ein abgetragenes Gewand legst du sie ab und wechselst sie aus. 28 Du aber bleibst ein und derselbe, deine Jahre haben kein Ende. 29 Die Nachkommen deines Volkes werden in Sicherheit wohnen, unter deinem Schutz werden sie geborgen sein.