1Тим часом прийшли з Юдеї деякі люди та навчали братів: «Якщо не будете обрізані за звичаєм Мойсеєвим, то не можете спастися».2Це призвело до чималого конфлікту та суперечки між Павлом та Варнавою й тими, хто прийшов. Тоді вирішили, щоб Павло та Варнава й деякі інші з них пішли разом в Єрусалим із цією справою до апостолів та старійшин.3Тоді вони, послані церквою, пішли через Фінікію та Самарію, розповідаючи про навернення язичників. Це викликало велику радість серед усіх братів.4Прибувши в Єрусалим, вони були прийняті церквою, апостолами та старійшинами й розповіли, як багато Бог зробив через них.5Але деякі віруючі з угрупування фарисеїв казали, що язичників потрібно обрізати та наказати їм, щоб дотримувалися Закону Мойсея.6Апостоли та старійшини зібралися для розгляду цього питання.7Після тривалого обговорення Петро піднявся та звернувся до них: «Брати, ви знаєте, що від перших днів Бог обрав мене з-поміж вас, щоби з моїх уст язичники почули слово Доброї Звістки та увірували.8І Бог, Який знає серця, засвідчив їм, давши Духа Святого, як і нам.9Він не зробив жодної різниці між нами й ними, очистивши вірою їхні серця.10То чому ж ви випробовуєте Бога, накладаючи на шиї учнів ярмо, якого ні ми, ні наші батьки не могли нести?11Адже ми віримо, що отримуємо спасіння через благодать Господа Ісуса так само, як і вони».12Тоді все зібрання стихло й почало слухати Варнаву й Павла, що розповідали про чудеса та знамення, які Бог зробив через них серед язичників.13Коли вони закінчили, Яків сказав: «Брати, послухайте мене!14Симон розповів нам, як спочатку Бог прийшов обрати з-поміж язичників народ для Свого імені.15І з цим узгоджуються слова пророків, як написано:16„Після цього Я повернуся та відбудую занепалий дім Давида. Я відбудую його руїни та відновлю його,17щоб решта людей шукали Господа, навіть і всі язичники, над якими закликано Моє ім’я. Так каже Господь, Який робить усе це[1]18і Якому відомо все споконвіку“.19Тому, я вважаю, ми не повинні створювати труднощів для язичників, які навертаються до Бога.20Натомість ми повинні написати їм і застерегти від оскверненого ідолами, від статевої розпусти, від задушених тварин та крові.21Бо Закон Мойсея з давніх-давен проповідується в кожному місті й читається в синагогах щосуботи».
Лист до братів-язичників
22Тоді апостоли та старійшини разом зі всією церквою вирішили обрати з-поміж себе кількох людей та надіслати їх до Антіохії разом із Павлом та Варнавою. Вони обрали Юду, званого Варсавою, та Силу, які були проводирями серед братів.23Через них передали такого листа: «Брати апостоли та старійшини до братів з язичників, які знаходяться в Антіохії, Сирії та Килікії. Вітаємо вас!24Оскільки ми почули, що деякі люди, які вийшли від нас, без нашого дозволу потурбували вас своїми словами й засмутили ваші душі, кажучи, що вам потрібно обрізатись та дотримуватися Закону,25ми одностайно вирішили обрати деяких чоловіків та надіслати їх до вас разом з улюбленими нашими Варнавою й Павлом,26людьми, які віддали своє життя заради імені Господа нашого Ісуса Христа.27Ми надсилаємо до вас Юду та Силу, щоб вони словами сповістили вам те, що ми написали.28Бо угодно Святому Духові й нам не накладати на вас більше ніякого тягаря, окрім цього необхідного:29утримуйтеся від їжі, яка приносилась ідолам, від крові, від задушених тварин та від статевої розпусти. Дотримуючись цього, ви зробите добре. Будьте здорові!»30Отже, посланці прийшли в Антіохію та, скликавши все зібрання, передали листа.31Прочитавши його, брати зраділи цьому підбадьорюванню.32Юда та Сила, які самі були пророками, багатьма словами підбадьорювали та зміцнювали братів.33Вони провели там деякий час, і брати відпустили їх із миром до тих, хто їх надіслав.34Однак Сила вирішив залишитися, а Юда повернувся до Єрусалима.[2]35Павло та Варнава залишились в Антіохії, де вони з багатьма іншими братами навчали та проповідували Добру Звістку Слова Господнього.
Павло та Варнава розділяються
36Через декілька днів Павло сказав Варнаві: «Повернімося та відвідаймо братів із кожного міста, де ми проповідували Слово Господнє, побачимо, що вони роблять».37Варнава хотів взяти з собою Івана, якого звали Марком.38А Павло вважав, що не варто брати з собою того, хто залишив їх у Памфілії і не пішов із ними на служіння.39Незгода між ними була досить гострою, так що вони розділилися: Варнава взяв із собою Марка та відплив до Кіпру;40Павло ж обрав Силу й вирушив у дорогу, переданий братами благодаті Господа.41Він пройшов через Сирію та Килікію, зміцнюючи церкви.
1Und einige kamen herab von Judäa und lehrten die Brüder: Wenn ihr euch nicht beschneiden lasst nach der Ordnung des Mose, könnt ihr nicht selig werden. (Бут 17:10; Гал 2:1; Гал 5:2)2Da nun Zwietracht entstand und Paulus und Barnabas einen nicht geringen Streit mit ihnen hatten, ordnete man an, dass Paulus und Barnabas und einige andre von ihnen nach Jerusalem hinaufziehen sollten zu den Aposteln und Ältesten um dieser Frage willen.3Und sie wurden von der Gemeinde geleitet und zogen durch Phönizien und Samarien und erzählten von der Bekehrung der Heiden und machten damit allen Brüdern und Schwestern große Freude.4Als sie aber nach Jerusalem kamen, wurden sie empfangen von der Gemeinde und von den Aposteln und von den Ältesten. Und sie verkündeten, wie viel Gott mit ihnen getan hatte.5Da traten einige von der Gruppe der Pharisäer auf, die gläubig geworden waren, und sprachen: Man muss sie beschneiden und ihnen gebieten, das Gesetz des Mose zu halten.6Da kamen die Apostel und die Ältesten zusammen, über diese Sache zu beraten.7Als man sich aber lange gestritten hatte, stand Petrus auf und sprach zu ihnen: Ihr Männer, liebe Brüder, ihr wisst, dass Gott vor langer Zeit unter euch bestimmt hat, dass durch meinen Mund die Heiden das Wort des Evangeliums hören und glauben. (Дії 10:44; Дії 11:15)8Und Gott, der die Herzen kennt, hat es bezeugt und ihnen den Heiligen Geist gegeben wie auch uns,9und er hat keinen Unterschied gemacht zwischen uns und ihnen und reinigte ihre Herzen durch den Glauben.10Warum versucht ihr denn nun Gott dadurch, dass ihr ein Joch auf den Nacken der Jünger legt, das weder unsre Väter noch wir haben tragen können? (Лк 11:46; Гал 5:1)11Vielmehr glauben wir, durch die Gnade des Herrn Jesus selig zu werden, auf gleiche Weise wie auch sie. (Гал 2:16; Еф 2:4)12Da schwieg die ganze Menge still und hörte Barnabas und Paulus zu, die erzählten, wie große Zeichen und Wunder Gott durch sie getan hatte unter den Heiden.13Danach, als sie schwiegen, antwortete Jakobus und sprach: Ihr Männer, liebe Brüder, hört mir zu! (Дії 21:18; Гал 2:9)14Simon hat erzählt, wie zuerst Gott darauf geschaut hat, aus den Heiden ein Volk für seinen Namen zu gewinnen.15Und damit stimmen die Worte der Propheten überein, wie geschrieben steht:16»Danach will ich mich wieder zu ihnen wenden und will die zerfallene Hütte Davids wieder bauen, und ihre Trümmer will ich wieder aufbauen und will sie aufrichten,17auf dass die, die von den Menschen übrig geblieben sind, nach dem Herrn fragen, dazu alle Heiden, über die mein Name genannt ist, spricht der Herr, der tut,18was von Anbeginn bekannt ist.«19Darum meine ich, dass man die von den Heiden, die sich zu Gott bekehren, nicht beschweren soll,20sondern ihnen schreibe, dass sie sich enthalten sollen von Befleckung durch Götzen und von Unzucht und vom Erstickten und vom Blut. (Бут 9:4; Лев 17:10; Лев 18:6; Лев 19:4; Лев 19:29; Дії 21:25)21Denn Mose hat von alten Zeiten her in allen Städten solche, die ihn predigen, und wird an jedem Sabbat in den Synagogen gelesen. (Дії 13:15)
Die Beschlüsse der Apostelversammlung
22Da beschlossen die Apostel und Ältesten mit der ganzen Gemeinde, aus ihrer Mitte Männer auszuwählen und mit Paulus und Barnabas nach Antiochia zu senden, nämlich Judas mit dem Beinamen Barsabbas und Silas, angesehene Männer unter den Brüdern.23Und sie gaben ein Schreiben in ihre Hand, also lautend: Wir, die Apostel und Ältesten, eure Brüder, grüßen die Brüder aus den Heiden in Antiochia und Syrien und Kilikien.24Weil wir gehört haben, dass einige von den Unsern, denen wir doch nichts befohlen hatten, euch mit Lehren irregemacht und eure Seelen verwirrt haben,25so haben wir, einmütig versammelt, beschlossen, Männer auszuwählen und zu euch zu senden mit unsern geliebten Brüdern Barnabas und Paulus,26Menschen, die ihr Leben eingesetzt haben für den Namen unseres Herrn Jesus Christus.27So haben wir Judas und Silas gesandt, die euch mündlich dasselbe mitteilen werden.28Denn es gefällt dem Heiligen Geist und uns, euch weiter keine Last aufzuerlegen als nur diese notwendigen Dinge:29dass ihr euch enthaltet vom Götzenopferfleisch und vom Blut und vom Erstickten und von Unzucht. Wenn ihr euch davor bewahrt, tut ihr recht. Lebt wohl! (1Кор 6:13; 1Кор 8:1)
Die Benachrichtigung der Gemeinde in Antiochia
30Als man sie hatte ziehen lassen, kamen sie nach Antiochia und versammelten die Gemeinde und übergaben den Brief.31Als sie ihn lasen, wurden sie über den Zuspruch froh.32Judas aber und Silas, die selbst Propheten waren, ermahnten die Brüder und Schwestern mit vielen Reden und stärkten sie. (Дії 11:27; Дії 13:1)33-34Und als sie eine Zeit lang dort verweilt hatten, ließen die Brüder sie mit Frieden ziehen zu denen, die sie gesandt hatten.[1]35Paulus und Barnabas aber blieben in Antiochia, lehrten und predigten mit vielen andern das Wort des Herrn.
Der Beginn der zweiten Missionsreise
36Nach einigen Tagen sprach Paulus zu Barnabas: Lass uns wieder aufbrechen und nach unsern Brüdern und Schwestern sehen in allen Städten, in denen wir das Wort des Herrn verkündigt haben, wie es um sie steht.37Barnabas aber wollte, dass sie auch Johannes mit dem Beinamen Markus mitnähmen. (Дії 12:12; Дії 12:25)38Paulus aber hielt es nicht für richtig, jemanden mitzunehmen, der sie in Pamphylien verlassen hatte und nicht mit ihnen ans Werk gegangen war. (Дії 13:13)39Und sie kamen scharf aneinander, sodass sie sich trennten. Barnabas nahm Markus mit sich und fuhr nach Zypern.40Paulus aber wählte Silas und zog fort, von den Brüdern der Gnade Gottes befohlen.41Er zog aber durch Syrien und Kilikien und stärkte die Gemeinden. (Гал 1:21)