1Павло прийшов у Дервію та Лістру. Там був учень, на ім’я Тимофій. Його мати була віруючою юдейкою, а батько – греком.2Про Тимофія добре свідчили брати з Лістри та Іконії.3Павло схотів узяти його із собою в подорож і, узявши, обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали, що його батько був греком.4Проходячи через міста, Павло й брати закликали віруючих дотримуватися рішень, прийнятих апостолами та старійшинами в Єрусалимі.5А церкви зміцнювались у вірі та кількісно зростали щодня.
Павлові з’являється чоловік із Македонії
6Вони проходили через Фригію та Галатійську місцевість, але Дух Святий не дозволив звіщати Слово в Азії.7Коли підійшли до Місії, спробували піти до Вітинії, але Дух Ісуса не дозволив.8Вони пройшли Місію та прийшли в Троаду.9Уночі Павлові було видіння: з’явився чоловік із Македонії, який стояв і благав його: «Прийди до Македонії та допоможи нам!»10Після цього видіння, ми[1] вирішили відразу ж піти до Македонії, зрозумівши, що Бог кличе нас проповідувати їм Добру Звістку. (Дії 20:5; Дії 21:1; Дії 27:1)
Навернення Лідії у Филиппах
11Отже, з Троади ми відпливли прямо в Самофракію, а наступного дня – у Неаполь;12звідти ж – до міста Филиппи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і залишилися в тому місті на декілька днів.13У Суботу ми вийшли за ворота до річки, де, за звичаєм, було місце для молитви. Присівши, почали розмовляти з жінками, які там зібралися.14Серед них була одна, на ім’я Лідія, з міста Тіятира, вона торгувала пурпуровою тканиною. Лідія шанувала Бога. Господь відкрив її серце, щоб уважно сприймала все сказане Павлом.15Після того, як вона та її родина були охрещені, Лідія запросила нас, кажучи: «Якщо ви вважаєте мене вірною Господеві, то зайдіть до мого дому й живіть». І переконала нас.
Павло та Сила у в’язниці
16Одного дня, коли ми йшли до місця молитви, нас зустріла служниця, яка мала віщунського духа. Ворожінням вона приносила великий прибуток своїм господарям.17Вона, ідучи за Павлом та за нами, голосно казала: «Ці люди – раби Всевишнього Бога, які звіщають вам шлях спасіння!»18Вона це робила упродовж багатьох днів. Тоді, обурившись, Павло обернувся й промовив духові: «В ім’я Ісуса Христа наказую тобі: вийди з неї!» І тієї ж миті дух вийшов із неї.19Коли господарі служниці побачили, що їхня надія на прибуток пропала, вони схопили Павла та Силу й повели на площу до керівників міста.20Привівши їх до магістрату, сказали: «Ці люди – юдеї, що каламутять наше місто21й звіщають звичаї, які нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні виконувати».22Натовп теж повстав проти них, і керівники міста, здерши з них одяг, наказали побити їх палицями.23Завдавши їм багато ударів, кинули у в’язницю та наказали тюремникові пильно їх охороняти.24Отримавши такий наказ, він кинув їх у внутрішню в’язницю й забив їхні ноги в колоду.25Опівночі Павло та Сила молилися та співали пісні Богові, а в’язні слухали їх.26Аж раптом стався сильний землетрус, так що основи в’язниці похитнулися. Одразу всі двері відчинилися, і ланцюги на всіх відстебнулися.27Коли тюремник прокинувся й побачив усі двері в’язниці відчиненими, то взявся за меч і хотів убити себе, думаючи, що в’язні втекли.28Але Павло голосно сказав: ―Не заподій собі ніякого зла, бо всі ми тут!29Тоді тюремник, попросивши факел, ускочив до в’язниці та, тремтячи, упав перед Павлом та Силою.30Він вивів їх на вулицю та спитав: ―Панове, що мені робити, щоб отримати спасіння?31Вони відповіли: ―Віруй у Господа Ісуса, і отримаєш спасіння ти й весь твій дім!32І проповідували Слово Господнє йому та всім, хто був у його домі.33Тієї ж нічної години тюремник узяв їх та обмив їхні рани. Потім негайно був охрещений він зі всіма своїми.34Привівши їх до свого дому, накрив для них стіл. І разом зі всіма домашніми радів, що повірив у Бога.35Коли настав день, керівники міста надіслали своїх слуг сказати тюремникові: «Відпусти цих людей!»36Тюремник сказав Павлові: ―Керівники міста надіслали наказ відпустити вас. Отже, ви можете йти з миром!37Але Павло сказав їм: ―Нас побили прилюдно, без судового розгляду, і, хоча ми громадяни Риму, кинули до в’язниці, а тепер вони бажають таємно нас вигнати? Ні! Нехай самі прийдуть і виведуть нас!38Слуги передали ці слова керівникам міста. Почувши, що Павло та Сила – римляни, ті перелякалися.39Вони прийшли та вибачилися перед ними, вивели їх із в’язниці та благали, щоб вони залишили місто.40Вийшовши з в’язниці, Павло та Сила попрямували до дому Лідії, де зустріли братів та підбадьорили їх. Після цього вони пішли далі.
1Er kam auch nach Derbe und Lystra; und siehe, dort war ein Jünger mit Namen Timotheus, der Sohn einer jüdischen Frau, die gläubig war, und eines griechischen Vaters. (Дії 17:14; Дії 19:22; Дії 20:4; флп 2:19; 1Сол 3:2; 1Сол 3:6; 2Тим 1:5; 2Тим 3:15)2Der hatte einen guten Ruf bei den Brüdern in Lystra und Ikonion.3Diesen wollte Paulus mit sich ziehen lassen und er nahm ihn und beschnitt ihn wegen der Juden, die in jener Gegend waren; denn sie wussten alle, dass sein Vater ein Grieche war.4Als sie aber durch die Städte zogen, übergaben sie ihnen die Beschlüsse, die von den Aposteln und Ältesten in Jerusalem gefasst worden waren, damit sie sich daran hielten. (Дії 15:23)5Da wurden die Gemeinden im Glauben gefestigt und nahmen täglich zu an Zahl.6Sie zogen aber durch Phrygien und das Land Galatien, da ihnen vom Heiligen Geist verwehrt wurde, das Wort zu predigen in der Provinz Asia. (Дії 18:23)7Als sie aber bis nach Mysien gekommen waren, versuchten sie, nach Bithynien zu reisen; doch der Geist Jesu ließ es ihnen nicht zu.8Da zogen sie durch Mysien und kamen hinab nach Troas.
Der Ruf nach Makedonien
9Und Paulus sah eine Erscheinung bei Nacht: Ein Mann aus Makedonien stand da und bat ihn: Komm herüber nach Makedonien und hilf uns!10Als er aber die Erscheinung gesehen hatte, da suchten wir sogleich nach Makedonien zu reisen, gewiss, dass uns Gott dahin berufen hatte, ihnen das Evangelium zu predigen.
In Philippi
11Da fuhren wir von Troas ab und kamen geradewegs nach Samothrake, am nächsten Tag nach Neapolis12und von da nach Philippi, das ist eine Stadt des ersten Bezirks von Makedonien, eine römische Kolonie. Wir blieben aber einige Tage in dieser Stadt.13Am Sabbattag gingen wir hinaus vor das Stadttor an den Fluss, wo wir dachten, dass man zu beten pflegte, und wir setzten uns und redeten mit den Frauen, die dort zusammenkamen.
Die Bekehrung der Lydia
14Und eine Frau mit Namen Lydia, eine Purpurhändlerin aus der Stadt Thyatira, eine Gottesfürchtige, hörte zu; der tat der Herr das Herz auf, sodass sie darauf achthatte, was von Paulus geredet wurde.15Als sie aber mit ihrem Hause getauft war, bat sie uns und sprach: Wenn ihr anerkennt, dass ich an den Herrn glaube, so kommt in mein Haus und bleibt da. Und sie nötigte uns.
Die Magd mit dem Wahrsagegeist
16Es geschah aber, als wir zum Gebet gingen, da begegnete uns eine Magd, die hatte einen Wahrsagegeist und brachte ihren Herren viel Gewinn ein mit ihrem Wahrsagen.17Die folgte Paulus und uns überall hin und schrie: Diese Menschen sind Knechte des höchsten Gottes, die euch den Weg des Heils verkündigen. (Мр 1:24; Мр 1:34)18Das tat sie viele Tage lang. Paulus war darüber so aufgebracht, dass er sich umwandte und zu dem Geist sprach: Ich gebiete dir im Namen Jesu Christi, dass du von ihr ausfährst. Und er fuhr aus zu derselben Stunde. (Мр 16:17)19Als aber ihre Herren sahen, dass damit ihre Hoffnung auf Gewinn ausgefahren war, ergriffen sie Paulus und Silas, schleppten sie auf den Markt vor die Oberen20und führten sie den Stadtrichtern vor und sprachen: Diese Menschen bringen unsre Stadt in Aufruhr; sie sind Juden (Дії 17:6; Дії 24:5)21und verkünden Sitten, die wir weder annehmen noch einhalten dürfen, weil wir Römer sind.22Und das Volk wandte sich gegen sie; und die Stadtrichter ließen ihnen die Kleider herunterreißen und befahlen, sie mit Stöcken zu schlagen. (2Кор 11:25; флп 1:30; 1Сол 2:2)
Paulus und Silas im Gefängnis
23Nachdem man sie hart geschlagen hatte, warf man sie ins Gefängnis und befahl dem Kerkermeister, sie gut zu bewachen.24Als er diesen Befehl empfangen hatte, warf er sie in das innerste Gefängnis und legte ihre Füße in den Block.25Um Mitternacht aber beteten Paulus und Silas und lobten Gott. Und es hörten sie die Gefangenen.26Plötzlich aber geschah ein großes Erdbeben, sodass die Grundmauern des Gefängnisses wankten. Und sogleich öffneten sich alle Türen und von allen fielen die Fesseln ab. (Дії 12:7)27Als aber der Kerkermeister aus dem Schlaf auffuhr und sah die Türen des Gefängnisses offen stehen, zog er das Schwert und wollte sich selbst töten; denn er meinte, die Gefangenen wären entflohen.28Paulus aber rief laut: Tu dir nichts an; denn wir sind alle hier!29Der aber forderte ein Licht und stürzte hinein und fiel zitternd Paulus und Silas zu Füßen.30Und er führte sie heraus und sprach: Ihr Herren, was muss ich tun, dass ich gerettet werde? (Лк 10:25; Дії 2:37)31Sie sprachen: Glaube an den Herrn Jesus, so wirst du und dein Haus selig! (ІНав 24:15; Ів 6:28)32Und sie sagten ihm das Wort des Herrn und allen, die in seinem Hause waren.33Und er nahm sie zu sich in derselben Stunde der Nacht und wusch ihnen die Striemen. Und er ließ sich und alle die Seinen sogleich taufen34und führte sie in sein Haus und bereitete ihnen den Tisch und freute sich mit seinem ganzen Hause, dass er zum Glauben an Gott gekommen war.35Als es aber Tag geworden war, sandten die Stadtrichter die Gerichtsdiener und ließen sagen: Lass diese Männer frei!36Und der Kerkermeister überbrachte Paulus diese Botschaft: Die Stadtrichter haben hergesandt, dass ihr frei sein sollt. Nun kommt heraus und geht hin in Frieden!37Paulus aber sprach zu ihnen: Sie haben uns ohne Recht und Urteil öffentlich geschlagen, die wir doch römische Bürger sind, und in das Gefängnis geworfen, und sollten uns nun heimlich fortschicken? Nein! Sie sollen selbst kommen und uns hinausführen! (Дії 22:25; Дії 22:28)38Die Gerichtsdiener berichteten diese Worte den Stadtrichtern. Da fürchteten sie sich, als sie hörten, dass sie römische Bürger wären,39und kamen und redeten ihnen zu, führten sie heraus und baten sie, die Stadt zu verlassen.40Da gingen sie aus dem Gefängnis und gingen zu der Lydia. Und als sie die Brüder und Schwestern gesehen und sie getröstet hatten, zogen sie fort.