1Вони перепливли на другий бік моря, до землі Гадаринської. (Мт 8:28; Лк 8:26)2А як Він вийшов із човна, зненацька перестрів Його біснуватий чоловік з гробниць. (Мр 1:23)3Жив він у тих гробницях, і ніхто не міг його скувати навіть ланцюгами,4бо часто в’язали його путами й кайданами, та він розривав кайдани і нищив пута, і ніхто не міг його приборкати;5і завжди, вночі та вдень, він перебував у гробницях і в горах, кричав і бився об каміння.6Та коли він здалека побачив Ісуса, то прибіг і поклонився Йому.7І, закричавши гучним голосом, каже: Що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене! (Мт 26:63; Мр 1:24; Мр 3:11; Дії 16:17)8Оскільки Він говорив йому: Нечистий духу, вийди з людини!9Ісус запитав його: Яке твоє ім’я? Той каже Йому: Легіон[1] моє ім’я, — бо нас багато!10І дуже благав Його, щоб не виганяв їх із цієї околиці.11Паслося ж там на горі велике стадо свиней.12І просили Його, кажучи: Пошли нас у свиней, щоб у них увійшли ми!13І Він дозволив їм. Тож повиходили нечисті духи, увійшли у свиней, і кинулося стадо — десь зо дві тисячі — з кручі в море та втопилося в морі.14А ті, хто їх пас, втекли й сповістили в місті та в селах. І люди вийшли побачити, що сталося.15І приходять до Ісуса, і бачать, що біснуватий — той, хто мав легіон, — сидить одягнений і при своєму розумі; і вони злякалися.16Розповіли ж їм очевидці, що сталося з біснуватим, і про свиней.17І почали благати Його покинути їхню околицю.18І коли Він сідав у човен, то просив Його біснуватий, щоби бути з Ним. (Мр 3:14)19Та Він йому не дозволив, але сказав йому: Іди до свого дому, до своїх, і сповісти їм, що для тебе Господь зробив, як змилосердився над тобою! (Мр 11:3)20Тож пішов він, та й почав проповідувати в Десятимісті[2] про те, що зробив для нього Ісус, і всі дивувалися. (Мт 4:25; Мр 7:31)
Жінка з кровотечею. Воскресіння дочки Яіра
21А як Ісус переплив човном знову на другий бік, зібрався великий натовп довкола Нього, і Він перебував біля моря. (Мт 9:18; Лк 8:40; Дії 9:36)22Прийшов один зі старших синагоги на ім’я Яір і, побачивши Його, упав Йому до ніг (Мр 7:25; Ів 11:32; Дії 10:25)23і дуже просив Його, кажучи: Донечка моя помирає. Прийди і поклади на неї руки, щоб видужала й жила! (Мт 9:18)24І Він пішов з ним. За Ним ішов великий натовп і тіснив Його. (Мр 3:9)25А жінка, яка страждала від кровотечі дванадцять років26та багато натерпілася від численних лікарів, — витратила все своє майно й жодного полегшення не мала, але стало їй ще гірше, —27почувши про Ісуса, підійшла в натовпі ззаду й доторкнулася до Його одягу. (Мр 1:41)28Вона говорила: Якщо лише доторкнуся до Його одягу, — одужаю!29І враз припинилася її кровотеча, і вона відчула в тілі, що видужала від хвороби.30Тієї ж миті Ісус відчув у Собі, що сила вийшла з Нього. Обернувшись до натовпу, Він запитав: Хто доторкнувся до Мого одягу? (Лк 5:17)31А Його учні говорили Йому: Ти ж бачиш, що натовп Тебе тіснить, і запитуєш: Хто доторкнувся до Мене?32І оглядався, щоби побачити ту, яка це зробила. (Мр 3:5)33А жінка злякалася і тремтіла, знаючи, що сталося з нею; прийшла і впала перед Ним, і сказала Йому всю правду.34Він же промовив до неї: Дочко, віра твоя спасла тебе! Іди з миром і будь здоровою від своєї недуги. (Мт 9:22; Лк 7:50; Дії 16:36; Як 2:16)35Коли Він ще говорив, прийшли від старшого синагоги, та й сказали: Донька твоя померла, навіщо ще турбувати Вчителя?36Ісус, почувши сказані слова, говорить старшому синагоги: Не бійся, тільки вір!37І Він не дозволив, щоби з Ним хтось пішов, за винятком Петра, Якова та Івана — брата Якового. (Мт 17:1)38Вони прийшли в дім старшого синагоги, і Він побачив метушню та тих, які дуже плакали й голосили.39Увійшовши, сказав їм: Чому ви метушитеся й плачете? Дитина не померла, а спить! (Ів 11:4; Ів 11:11; Дії 20:10)40І почали сміятися з Нього. Він же, випровадивши всіх, взяв батька й матір дитини та тих, хто був з Ним, і ввійшов туди, де лежала дитина. (Мр 11:15; Дії 9:40)41І, взявши дитину за руку, промовив до неї: Таліта кум[3], — що в перекладі означає: Дівчино, кажу тобі, встань! (Мт 8:15; Лк 7:14)42І вмить підвелася дівчина й почала ходити, бо мала дванадцять років. І жахнулися всі відразу від великого потрясіння.43Та Він суворо наказав їм, щоб ніхто не довідався про це. І звелів дати їй поїсти. (Мт 8:4)