Буття 8 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

1 І згадав Бог Ноя, усіх звірів, усю худобу, усіх птахів і всіх плазунів, які були з ним у ковчезі, тож навів Бог вітер на землю, — і вода спинилася: 2 джерела безодні та загати небесні закрилися, і дощ перестав лити з неба. 3 Вода почала спадати й сходити із землі, — після ста п’ятдесяти днів почала спадати та зменшуватися вода. 4 А сьомого місяця, двадцять сьомого дня місяця ковчег сів на Араратських горах. 5 Вода ж, відступаючи, спадала до десятого місяця. А одинадцятого місяця, першого дня місяця, з’явилися вершини гір. 6 І сталося, що після сорока днів відчинив Ной віконце ковчега, яке зробив, 7 і випустив крука, щоби побачити, чи відступила вода. І вилетівши, той не повернувся, доки не висохла вода наповерхні землі. 8 А після нього він послав голубку, щоби побачити, чи зійшла вода з поверхні землі. 9 Та голубка, не знайшовши спочинку для своїх ніг, повернулася до нього, до ковчега, бо вода була на всій поверхні всієї землі; простягнувши свою руку, він узяв і впустив її до себе в ковчег. 10 Почекавши ще наступних сім днів, він знову послав голубку з ковчега; 11 під вечір голубка повернулася до нього, вона мала у своєму дзьобі оливкову галузку з листям. Тож дізнався Ной, що зійшла вода із землі. 12 І, почекавши ще інших сім днів, знову послав голубку, і вона вже більше до нього не повернулася. 13 І сталося на шістсот першому році життя Ноя, першого місяця, першого дня місяця: зійшла вода із землі. Тож розкрив Ной верх ковчега, якого зробив, і побачив, що зійшла вода з поверхні землі. 14 А другого місяця, двадцять сьомого дня місяця земля висохла. 15 І звернувся Господь Бог до Ноя, кажучи: 16 Вийдіть з ковчега: ти, твоя дружина, твої сини і дружини твоїх синів із тобою! 17 І всіх звірів, які з тобою, кожну істоту — від птахів аж до худоби, і всіх плазунів, які повзають по землі, — виведи із собою. Тож зростайте і розмножуйтеся на землі. 18 І вийшов Ной та його дружина, його сини та дружини його синів із ним, 19 і всі звірі, уся худоба, усякий птах і всякий плазун, який рухається по землі: за своїм родом вони вийшли з ковчега. 20 І збудував Ной жертовник Богові. Він узяв з усієї чистої худоби та з усіх чистих птахів і приніс всепалення на жертовнику. 21 І сприйняв Господь Бог приємний запах, і сказав Господь Бог, розкаявшись: Не буду більше проклинати землю через діла людей, бо розум людини пильно звернений до зла змолоду; тому більше не знищуватиму кожну живу істоту, так, як Я вчинив. 22 У всі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і весна, день і ніч не припиняться.

Lutherbibel 2017

від Deutsche Bibelgesellschaft

Ende der Sintflut. Noahs Opfer. Verheißung des Herrn

1 Da gedachte Gott an Noah und an alles wilde Getier und an alles Vieh, das mit ihm in der Arche war; und Gott ließ Wind auf Erden kommen, und die Wasser fielen. 2 Und die Brunnen der Tiefe wurden verstopft samt den Fenstern des Himmels, und dem Regen vom Himmel wurde gewehrt. 3 Da verliefen sich die Wasser von der Erde und nahmen immer mehr ab nach hundertfünfzig Tagen. 4 Am siebzehnten Tag des siebenten Monats setzte die Arche auf dem Gebirge Ararat auf. (Бут 7:11) 5 Es nahmen aber die Wasser immer mehr ab bis auf den zehnten Monat. Am ersten Tage des zehnten Monats sahen die Spitzen der Berge hervor. 6 Nach vierzig Tagen tat Noah an der Arche das Fenster auf, das er gemacht hatte, (Бут 7:12; Бут 7:17) 7 und ließ einen Raben ausfliegen; der flog immer hin und her, bis die Wasser vertrockneten auf Erden. 8 Danach ließ er eine Taube ausfliegen, um zu erfahren, ob die Wasser sich verlaufen hätten auf Erden. 9 Da aber die Taube nichts fand, wo ihr Fuß ruhen konnte, kam sie wieder zu ihm in die Arche; denn noch war Wasser auf dem ganzen Erdboden. Da tat er die Hand heraus und nahm sie zu sich in die Arche. 10 Da harrte er noch weitere sieben Tage und ließ abermals die Taube fliegen aus der Arche. 11 Sie kam zu ihm um die Abendzeit, und siehe, sie hatte ein frisches Ölblatt in ihrem Schnabel. Da merkte Noah, dass die Wasser sich verlaufen hatten auf Erden. 12 Aber er harrte noch weitere sieben Tage und ließ die Taube ausfliegen; sie kam nicht wieder zu ihm. 13 Im sechshundertundersten Jahr Noahs am ersten Tage des ersten Monats waren die Wasser vertrocknet auf Erden. Da tat Noah das Dach von der Arche und sah, dass der Erdboden trocken war. (Бут 7:11) 14 Und am siebenundzwanzigsten Tage des zweiten Monats war die Erde ganz trocken. 15 Da redete Gott mit Noah und sprach: 16 Geh aus der Arche, du und deine Frau, deine Söhne und die Frauen deiner Söhne mit dir. 17 Alles Getier, das bei dir ist, von allem Fleisch, an Vögeln, an Vieh und allem Gewürm, das auf Erden kriecht, das lass mit dir herausgehen, dass sie sich regen auf Erden und fruchtbar seien und sich mehren auf Erden. 18 So ging Noah heraus mit seinen Söhnen und mit seiner Frau und den Frauen seiner Söhne, (2Пет 2:5) 19 dazu alles wilde Getier, alles Vieh, alle Vögel und alles Gewürm, das auf Erden kriecht; das ging aus der Arche, ein jedes mit seinesgleichen. 20 Noah aber baute dem HERRN einen Altar und nahm von allem reinen Vieh und von allen reinen Vögeln und opferte Brandopfer auf dem Altar. (Бут 7:2) 21 Und der HERR roch den lieblichen Geruch und sprach in seinem Herzen: Ich will hinfort nicht mehr die Erde verfluchen um der Menschen willen; denn das Dichten und Trachten des menschlichen Herzens ist böse von Jugend auf. Und ich will hinfort nicht mehr schlagen alles, was da lebt, wie ich getan habe. (Бут 6:5; Йов 14:4; Пс 14:3; Мт 15:19; Рим 3:23)

Бут 6:5Йов 14:4Пс 14:3Мт 15:19Рим 3:23

22 Solange die Erde steht, soll nicht aufhören Saat und Ernte, Frost und Hitze, Sommer und Winter, Tag und Nacht. (Єр 33:20; Єр 33:25)