Буття 15 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

1 А після того, про що йшла мова, було до Аврама у видінні Господнє слово, що промовляло: Не бійся, Авраме, Я обороняю тебе. Твоя винагорода буде дуже велика. 2 Відказує Аврам: Владико, що мені даси? Адже я відходжу бездітним. А син Масека, який народився в моєму домі, він — із Дамаска, Елієзер. 3 Оскільки Ти не дав мені нащадків, — сказав Аврам, — то той, хто народився в моєму домі, — після мене стане спадкоємцем. 4 І тут же був до нього Божий голос, що промовляв: Не цей успадкує по тобі, а той, хто вийде з твого лона, — він стане твоїм спадкоємцем. 5 І вивів його надвір, і сказав йому: Поглянь на небо й порахуй зірки, — якщо зможеш їх порахувати. І продовжив: Таким буде твоє потомство. 6 І повірив Аврам Богові — і це зараховано йому за праведність. 7 Господь сказав йому: Я — Бог, Який вивів тебе з країни халдейців, щоб дати тобі цю землю в спадщину. 8 Той же сказав: Владико Господи, як довідаюся, що успадкую її? 9 А Господь сказав йому: Візьми Мені трилітню ялівку, трилітню козу, трилітнього барана, горлицю і голуба. 10 Узяв він усе це для Нього, розсік навпіл і поклав кожну частину напроти іншої її половини, а птахів не порозсікав. 11 На ті розсічені частини позліталися птахи, тож Аврам сів біля них. 12 При заході сонця на Аврама напав глибокий сон; і ось, на нього находить темний великий страх. 13 І було сказано Аврамові: Тож неодмінно знай^[1], що твої нащадки будуть чужинцями — житимуть не на власній землі; їх зроблять рабами, заподіють їм зло і гнобитимуть їх чотириста років. 14 Та над народом, якому будуть рабами, Я здійсню суд. І після того вони прийдуть сюди з великим майном. 15 Ти ж відійдеш до своїх предків з миром, — будеш похований у глибокій старості. 16 А четверте покоління повернеться сюди, бо сьогодні ще не наповнилася міра беззаконня аморейців. 17 Коли заходило сонце, з’явилося полум’я; і ось: піч, що диміла, і вогненні спалахи пройшли між тими розсіченими частинами. 18 У той день Господь уклав з Аврамом завіт, промовляючи: Твоїм нащадкам дам оцю землю: від Єгипетської ріки — до великої ріки, ріки Євфрат; — 19 кенейців, кенезейців, кедмонейців, 20 хетів, ферезейців, рафаїнців, 21 аморейців, ханаанців, евейців, ґерґесейців і євусейців.

Lutherbibel 2017

від Deutsche Bibelgesellschaft

Gott verheißt Abram einen Sohn und gewährt ihm den Bund

1 Nach diesen Geschichten begab sich’s, dass zu Abram das Wort des HERRN kam in einer Erscheinung: Fürchte dich nicht, Abram! Ich bin dein Schild und dein sehr großer Lohn. (Бут 17:1; Чис 24:4; Чис 24:16; Пс 3:4)

Бут 17:1Чис 24:4Чис 24:16Пс 3:4

2 Abram sprach aber: Herr HERR, was willst du mir geben? Ich gehe dahin ohne Kinder und mein Knecht Eliëser von Damaskus wird mein Haus besitzen. 3 Und Abram sprach: Mir hast du keine Nachkommen gegeben; und siehe, einer aus meinem Haus wird mein Erbe sein. 4 Und siehe, der HERR sprach zu ihm: Er soll nicht dein Erbe sein, sondern der von deinem Leibe kommen wird, der soll dein Erbe sein. 5 Und er hieß ihn hinausgehen und sprach: Sieh gen Himmel und zähle die Sterne; kannst du sie zählen? Und sprach zu ihm: So zahlreich sollen deine Nachkommen sein! (Бут 22:17; Вих 32:13; Повт 1:10; Євр 11:12)

Бут 22:17Вих 32:13Повт 1:10Євр 11:12

6 Abram glaubte dem HERRN, und das rechnete er ihm zur Gerechtigkeit. (Рим 4:3; Як 2:23) 7 Und er sprach zu ihm: Ich bin der HERR, der dich aus Ur in Chaldäa geführt hat, auf dass ich dir dies Land zu besitzen gebe. (Бут 11:31; Вих 3:14; Іс 45:5; Ів 8:24)

Бут 11:31Вих 3:14Іс 45:5Ів 8:24

8 Abram aber sprach: Herr HERR, woran soll ich merken, dass ich’s besitzen werde? 9 Und er sprach zu ihm: Bringe mir eine dreijährige Kuh, eine dreijährige Ziege, einen dreijährigen Widder, eine Turteltaube und eine andere Taube. 10 Und er brachte ihm dies alles und zerteilte es in der Mitte und legte je einen Teil dem andern gegenüber; aber die Vögel zerteilte er nicht. (Єр 34:18) 11 Und die Raubvögel stießen hernieder auf die Stücke, aber Abram scheuchte sie davon. 12 Als nun die Sonne unterging, fiel ein tiefer Schlaf auf Abram, und siehe, Schrecken und große Finsternis überfiel ihn. (Бут 2:21; 1Сам 26:12; Іс 29:10) 13 Da sprach der HERR zu Abram: Das sollst du wissen, dass deine Nachkommen Fremdlinge sein werden in einem Lande, das nicht das ihre ist; und da wird man sie zu dienen zwingen und unterdrücken vierhundert Jahre. (Вих 1:13; Вих 12:40; Дії 7:6) 14 Aber ich will das Volk richten, dem sie dienen müssen. Danach werden sie ausziehen mit großem Gut. (Вих 3:21; Дії 7:7) 15 Und du sollst fahren zu deinen Vätern mit Frieden und in gutem Alter begraben werden. (Бут 25:7) 16 Sie aber sollen erst nach vier Menschenaltern wieder hierher kommen; denn die Missetat der Amoriter ist noch nicht voll. (Дії 7:7) 17 Als nun die Sonne untergegangen und es finster geworden war, siehe, da war ein rauchender Ofen, und eine brennende Fackel fuhr zwischen den Stücken hin. (Бут 10:1; Вих 19:18) 18 An dem Tage schloss der HERR einen Bund mit Abram und sprach: Deinen Nachkommen gebe ich dies Land von dem Strom Ägyptens an bis an den großen Strom, den Euphrat: (Бут 12:7; 1Цар 5:1; 1Цар 8:65) 19 die Keniter, die Kenasiter, die Kadmoniter, 20 die Hetiter, die Perisiter, die Refaïter, 21 die Amoriter, die Kanaaniter, die Girgaschiter, die Jebusiter.