Псалом 77 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

1 Повчання Асафа. Прислухайся, мій народе, до мого закону, прихили своє вухо до слів моїх уст. 2 Я відкрию уста свої в притчах, розкажу давні загадки: 3 те, що ми почули і що зрозуміли, що розповіли нам наші батьки. 4 Воно в наступному поколінні не сховалося від їхніх дітей, які звіщали хвалу Господню, Його силу, усі Його дивовижні діла, які Він учинив. 5 Він дав свідчення в Якові й встановив закон в Ізраїлі, — те, що Він заповів нашим батькам, аби вони об’явили своїм синам; 6 щоби знало наступне покоління — сини, які народяться; тож вони піднімуться і сповістять це своїм синам, 7 аби ті покладали свою надію на Бога, не забували Божих діянь і шукали Його заповідей; 8 щоб не стали такими, як їхні батьки — родом лукавим і прикрим, який не виправив свого серця, а свій дух не довірив Богові. 9 Сини Єфрема, що натягали луки і стріляли, у день битви втекли. 10 Вони не зберегли Божого завіту, не забажали ходити в Його законі, 11 забули про Його добродійність і всі Його дивовижні діла, які Він їм виявив, 12 перед їхніми батьками — ті дивовижні діла, які Він вчинив у Єгипетській землі, на рівнині Танеос. 13 Він розділив море і провів їх, а води поставив, наче бурдюк, 14 і вів їх хмарою вдень і світлом вогню всю ніч. 15 Він розколов скелю в пустелі й напоїв їх, наче з великої безодні: 16 вивів воду зі скелі, — пустив води, наче ріки. 17 Та вони й надалі продовжували грішити проти Нього, бунтувалися проти Всевишнього в безводній пустелі, 18 випробовували Бога у своїх серцях, вимагаючи їжі для своєї душі. 19 Вони говорили проти Бога й казали: Хіба Бог спроможний приготувати обід у пустелі? 20 Адже коли вдарив Він об скелю, полилися води, та й наповнилися потоки, то чи не спроможний Він дати й хліба, забезпечити Свій народ їжею? 21 Тож Господь почув, піднявся, — і вогонь запалав посеред Якова, над Ізраїлем пронісся гнів, 22 бо не повірили Богові, не повірили в Його спасіння. 23 І Він з висоти звелів хмарам, відкрив небесні брами — 24 і, як їжу, дощем послав їм манну, — дав їм небесний хліб. 25 Людина їла ангельський хліб; Він послав їм вдосталь їжі. 26 Він послав з неба південний вітер, — і силою Своєю навіяв південний суховій; 27 посипав на них м’ясо, немов пил, і пернатих птахів, немов морський пісок: 28 їх багато нападало серед їхнього табору, довкола їхніх поселень. 29 Вони їли й надмірно наситилися, — Він задовольнив їхнє бажання. 30 Та своїх примх вони не позбавилися. Ще їхня їжа була в них у роті, 31 а на них зійшов Божий гнів і вигубив [багатьох] із них, — скував вибраних Ізраїля. 32 У всьому цьому вони продовжували грішити, — не повірили Його чудесам. 33 Їхні дні в марноті проминули, а їхні літа — дуже швидко. 34 Коли Він вигублював їх, вони Його шукали, поверталися, зранку вставали до Бога, 35 згадували, що Бог є їхнім помічником, що Всевишній Бог є їхнім визволителем. 36 Своїми устами вони підлещувалися до Нього, а своїм язиком зводили брехню на Нього. 37 Їхнє серце не було з Ним щире, і вони не були вірні Його завітові. 38 Та Він милосердний, Він простить їхні гріхи, не знищуватиме, а часто відвертатиме Свій гнів, не запалає Своїм всеохоплюючим обуренням. 39 Адже Він пам’ятав, що вони — тіло і вітер, який проходить і не повертається. 40 Як часто вони засмучували Його в пустелі, викликали Його гнів у безводній землі! 41 Вони відвернулися і кинули виклик Богові, викликали обурення Святого Ізраїлевого. 42 Не зберегли в пам’яті той день, коли Він своєю владою вирвав їх із рук гнобителя, 43 коли показав у Єгипті Свої знамення і Свої чудеса на рівнині Танеос. 44 Він перетворив їхні ріки й їхні потоки на кров, щоб не змогли пити. 45 Наслав на них псячих мух, — і ті їх кусали, а також жаб, і ті спустошували їх. 46 Він віддав їхній урожай тлі, а плоди їхньої праці — сарані. 47 Їхні виноградники знищив градом, а їхні шовковиці — морозом. 48 Він віддав їхню худобу градові, а їхнє майно — вогневі. 49 Наслав на них лють Свого гніву, гнів, обурення, скруту, нашестя злих ангелів. 50 Він дав вихід Своєму гнівові, не пощадив їхніх душ від смерті, а їхню худобу прирік на смерть. 51 Він уразив кожного первістка в Єгипті, — первоплоди їхніх болів у поселеннях Хама. 52 Свій народ Він забрав, як овець, і, наче отару, вів їх пустелею. 53 Провадив їх з надією, і вони не мали страху, а їхніх ворогів покрило море. 54 І привів їх до гори Своєї святості — до тієї гори, яку здобула Його правиця. 55 Прогнав з-перед їхнього обличчя народи і дав їм через жеребкування наділи спадщини, і розселив ізраїльські племена по їхніх поселеннях. 56 А вони випробовували і засмучували Всевишнього Бога, не зберігали Його настанов. 57 Вони, як і їхні батьки, відступили і порушили завіт, — стали покрученим луком. 58 Викликали Його гнів своїми жертовниками, — своїми ідолами збудили в Нього ревнощі. 59 Бог почув — і відвернувся та вельми погордував Ізраїлем; 60 Він покинув намет у Силомі — місце Свого перебування, де проживав між людьми. 61 І силу Він їхню передав у полон, і їхню красу — у руки ворога. 62 Він Свій народ віддав під меч і знехтував Своєю спадщиною. 63 Вогонь поглинув їхніх юнаків, і їхні дівчата не були оплакані. 64 Їхні священики загинули від меча, і їхні вдови не будуть оплакані. 65 Та Господь, наче від сну пробудився, наче велетень, розігрітий вином, — 66 і розгромив Своїх ворогів з тилу, піддав їх вічній ганьбі. 67 Він відкинув оселі Йосифа, не обрав племені Єфрема, 68 а вибрав плем’я Юди — гору Сіон, яку полюбив. 69 І звів Свою святиню, яка наче одноріг, заснував її на землі навіки. 70 І вибрав Давида, Свого раба, і забрав його від овечих отар, — 71 Він забрав його від овець з ягнятами, щоби пасти Свій народ — Якова, і Свій спадок — Ізраїля. 72 І той пас їх у простоті свого серця і провадив їх у мудрості своїх рук.

Hoffnung für alle

від Biblica

Gott, hast du uns für immer verstoßen?

1 Ein Lied von Asaf. Für Jedutun. 2 Ich rufe zu Gott, ja, ich schreie mein Gebet hinaus, damit er mich endlich hört. 3 Ich habe große Angst und sehe keinen Ausweg mehr. Unaufhörlich bete ich zu Gott – sogar in der Nacht strecke ich meine Hände nach ihm aus. Ich bin untröstlich. 4 Wenn ich an Gott denke, fange ich an zu seufzen; grüble ich über meine Lage nach, so verliere ich allen Mut. 5 Ich kann nicht schlafen, weil er mich wach hält; die Unruhe treibt mich umher und lässt mich verstummen. 6 Ich erinnere mich an frühere Zeiten, an Jahre, die längst vergangen sind, 7 als ich beim Spiel auf der Harfe noch fröhlich sein konnte. Jede Nacht grüble ich nach; das Herz wird mir schwer, weil meine Gedanken immer um die gleichen Fragen kreisen: 8 Hat der Herr uns für alle Zeiten verstoßen? Wird er nie wieder freundlich zu uns sein? 9 Ist seine Gnade für immer zu Ende? Gelten seine Zusagen nicht mehr? 10 Hat Gott vergessen, uns gnädig zu sein? Warum verschließt er vor uns im Zorn sein Herz? 11 Das ist es, was mich am meisten schmerzt: Gott, der Höchste, verhält sich jetzt anders als vorher – er setzt sich nicht mehr für uns ein! 12 Ich erinnere mich an deine großen Taten, HERR, und denke an die Wunder, die du einst vollbracht hast. 13 Ich führe mir vor Augen, was du getan hast, immer wieder mache ich es mir bewusst. 14 O Gott, heilig ist alles, was du tust. Kein anderer Gott ist so mächtig wie du! 15 Du allein bist der Gott, der Wunder vollbringt; du hast die Völker deine Macht spüren lassen. 16 Mit starker Hand hast du dein Volk aus der Gefangenschaft in Ägypten befreit, die Nachkommen von Jakob und Josef. 17 Als dich die Wasserfluten sahen, begannen sie zu brodeln, sogar die Tiefen des Meeres erzitterten vor dir. 18 Aus den Wolken floss strömender Regen, gewaltige Donnerschläge krachten, und deine Blitze durchzuckten die Luft. 19 Ja, im Sturm donnerte deine Stimme; grelle Blitze erhellten die Erde, sie zitterte und bebte. 20 Du bahntest dir einen Weg mitten durch das Meer. Dein Pfad führte durch mächtige Fluten, doch deine Spuren konnte niemand erkennen. 21 Durch Mose und Aaron, deine Diener, hast du dein Volk wie ein Hirte geführt.