від Ukrainian Bible Society1На закінчення. Псалом Давида.2З великим нетерпінням очікував[1] я Господа, і Він вислухав мене та почув моє благання,3витягнув мене з ями страждань, з багнистої трясовини, поставив мої ноги на камені та скерував мої кроки,4нову пісню він вклав у мої уста — пісню хвали нашому Богу. Багато хто побачить, і їх охопить страх, і будуть надіятися на Господа.5Блаженний чоловік, для якого Господнє Ім’я є його надією, який не зважає на марноту і обманливе безглуздя.6Господи, Боже мій! Ти вчинив багато Своїх чудес, у Твоїх задумах нема такого, хто подібний до Тебе. Я сповіщав і сповіщав про них: вони намножилися — їх безліч.7Жертви і приношення Ти не схотів, але Ти приготовив мені [тіло]. Всепалення[2] і жертви за гріх Ти не забажав.8Тоді я сказав: Ось іду, — на початку книги написано про мене:9Боже мій, я забажав виконати Твою волю і Твій закон у глибині мого серця.10Я благовістив правду на великому зібранні, адже своїм устам не забороню. Господи, Тобі відомо, —11Твою правду я не заховав у своєму серці: я проголошував Твою правду і Твоє спасіння, я не приховав Твого милосердя і Твоєї правди від великого зібрання.12Ти ж, Господи, не забери від мене Своїх щедрот. Твоє милосердя і Твоя правда постійно мені допомагали.13Бо мене оточило зло без кінця і краю, оволоділо мною моє беззаконня, і я не був здатний бачити. Його стало більше, як волосин на моїй голові, тож моє серце покинуло мене.14Господи, зволь мене визволити. Господи, зглянься, щоб мені допомогти.15Хай покриються ганьбою й будуть засоромлені разом ті, які зазіхають на мою душу, щоб її забрати; хай відступлять назад і будуть засоромлені ті, котрі бажають мені зла.16Нехай враз самі зазнають ганьби ті, які кажуть мені: Добре, добре!17Хай звеселяться й відчують радість у Тобі всі ті, які шукають Тебе, Господи, і ті, котрі люблять Твоє спасіння, нехай кажуть завжди: Будь прославлений, Господи!18Я ж — бідний і вбогий, та Господь за мене подбає. Ти — мій помічник і мій оборонець. Боже мій, не забарися.
1Ein Lied von David. Für Jedutun[1]. (ЛЄр 16:41; Пс 62:1; Пс 77:1)2Ich hatte mir fest vorgenommen, vor bösen Menschen meine Zunge im Zaum zu halten; ich wollte mich zusammennehmen und nichts sagen, was man mir als Schuld anrechnen könnte.3Also verstummte ich und sagte kein Wort mehr. Aber das half mir auch nicht weiter, mein Schmerz wurde nur noch schlimmer.4Ich fraß den Kummer in mich hinein. Je mehr ich darüber nachgrübelte, desto tiefer geriet ich in Verzweiflung. Ich konnte es nicht mehr länger aushalten – schließlich platzte ich heraus:5»HERR, lass mich erkennen, wie kurz mein Leben ist und dass meine Tage gezählt sind; wie vergänglich bin ich doch!6Wie begrenzt ist das Leben, das du mir gabst! Ein Nichts ist es in deinen Augen! Jeder Mensch, selbst der stärkste, ist nur ein Hauch, der vergeht –7schnell wie ein Schatten verschwindet er. Sein Tun und Treiben ist viel Lärm um nichts! Er häuft sich Reichtümer an und weiß nicht, was einmal daraus wird.«8Worauf kann ich da noch hoffen? Herr, du allein bist meine Hoffnung!9Vergib mir alle meine Sünden und mach mich nicht zum Gespött dieser Narren!10Ich will jetzt schweigen und nichts mehr sagen, denn du, HERR, du lässt mich leiden!11Befreie mich von den Qualen, die du mir zufügst! Wenn du mich weiter plagst, komme ich um!12Wenn du einen Menschen wegen seiner Schuld strafst, dann vergeht das Wertvollste, was er hat – sein Leben. Es zerfällt wie ein Kleid, das die Motten zerfressen. Jeder Mensch ist nur ein Hauch, der vergeht.13Höre mein Gebet, HERR, und achte auf meinen Hilfeschrei! Schweige nicht, wenn du mein Weinen vernimmst! Denn vor dir bin ich nur ein Gast auf dieser Erde, ein Fremder ohne Bürgerrecht, so wie meine Vorfahren.14Strafe mich nicht länger in deinem Zorn, damit ich mich noch einmal freuen kann, bevor ich sterben muss und nicht mehr bin!