Псалом 73 | Новий Переклад Українською

Новий Переклад Українською

1 Повчання Асафа. Боже, чому Ти покинув нас навіки? Чому гнів Твій палає на овець Твого пасовища? 2 Згадай громаду Свою, яку придбав Ти віддавна, викупив як плем’я Свого спадку, гору Сіон, на якій Ти оселився. 3 Спрямуй кроки Твої до вікових руїн – усе зруйнував ворог у святилищі! 4 Супротивники Твої ревли посеред місць зборів Твого народу, поставили знамена свої як знаки свого панування. 5 Поводилися ніби лісоруб, що замахнувся сокирою на гущавину лісу. 6 Та й тепер стесують разом різьблення Храму сокирами й топірцями. 7 Вогню віддали святилище Твоє, збезчестили, із землею зрівняли помешкання імені Твого. 8 Промовили в серцях своїх: «Знищимо їх дотла!» Вони спалили усі місця зборів Божих на землі. 9 Ми не бачимо ознак Божих, немає більше пророка, і немає з нами того, хто знав би, доки так буде. 10 Доки, Боже, глумитиметься супротивник? Невже вічно глузуватиме ворог з імені Твого? 11 Чому Ти стримуєш руку Свою, правицю Свою? Витягни її із пахви, вразь їх! 12 Боже, Царю мій споконвічний, що здійснюєш спасіння посеред землі! 13 Ти розділив море міццю Своєю, розтрощив голови морським чудовиськам. 14 Ти розбив голову Левіятана, віддав його на поживу народові пустелі. 15 Ти висікав джерело і потік, Ти висушував ріки, завжди повноводні.^[1] 16 Тобі належить і день, і ніч; Ти встановив світило небесне й сонце; 17 Ти визначив усі межі землі, Ти створив літо й зиму. 18 Згадай, як ганьбив ворог Тебе, ГОСПОДИ, і народ безумний зневажав Твоє ім’я. 19 Не віддавай звірам душі голубки Своєї, про життя страдників Твоїх не забувай навіки. 20 Поглянь на Завіт Свій, бо наповнилися темні кутки землі осередками насильства. 21 Нехай пригнічений не повертається посоромленим, пригноблений і бідний нехай прославлять ім’я Твоє. 22 Повстань, Боже, втруться в судову суперечку Свою; згадай, як ганьбить Тебе нерозумний цілий день. 23 Не забувай крику супротивників Своїх, лементу, що його здіймають безупинно бунтівники проти Тебе.

Lutherbibel 2017

від Deutsche Bibelgesellschaft

Anfechtung und Trost beim Glück des Frevlers

1 Ein Psalm Asafs. Gott ist dennoch Israels Trost für alle, die reinen Herzens sind. 2 Ich aber wäre fast gestrauchelt mit meinen Füßen; mein Tritt wäre beinahe geglitten. 3 Denn ich ereiferte mich über die Ruhmredigen, da ich sah, dass es den Frevlern so gut ging. (Йов 21:7) 4 Denn für sie gibt es keine Qualen, gesund und feist ist ihr Leib. 5 Sie sind nicht in Mühsal wie sonst die Leute und werden nicht wie andere Menschen geplagt. 6 Darum prangen sie in Hoffart und hüllen sich in Frevel. 7 Sie brüsten sich wie ein fetter Wanst, sie tun, was ihnen einfällt. 8 Sie höhnen und reden böse, sie reden und lästern hoch her. 9 Was sie reden, das soll vom Himmel herab geredet sein; was sie sagen, das soll gelten auf Erden. 10 Darum läuft ihnen der Pöbel zu und schlürft ihr Wasser in vollen Zügen. 11 Sie sprechen: Wie sollte Gott es wissen? Wie sollte der Höchste etwas merken? (Пс 10:11) 12 Siehe, das sind die Frevler; die sind glücklich für immer und werden reich. 13 Soll es denn umsonst sein, dass ich mein Herz rein hielt und meine Hände in Unschuld wasche? (Мал 3:14) 14 Ich bin täglich geplagt, und meine Züchtigung ist alle Morgen da. 15 Hätte ich gedacht: Ich will reden wie sie, siehe, dann hätte ich das Geschlecht deiner Kinder verraten. 16 So sann ich nach, ob ich’s begreifen könnte, aber es war mir zu schwer, 17 bis ich ging in das Heiligtum Gottes und merkte auf ihr Ende. 18 Ja, du stellst sie auf schlüpfrigen Grund und stürzest sie zu Boden. 19 Wie werden sie so plötzlich zunichte! Sie gehen unter und nehmen ein Ende mit Schrecken. 20 Wie ein Traum verschmäht wird, wenn man erwacht, so verschmähst du, Herr, ihr Bild, wenn du dich erhebst. 21 Als es mir wehe tat im Herzen und mich stach in meinen Nieren, 22 da war ich ein Narr und wusste nichts, ich war wie ein Tier vor dir. 23 Dennoch bleibe ich stets an dir; denn du hältst mich bei meiner rechten Hand, (Рим 8:35) 24 du leitest mich nach deinem Rat und nimmst mich am Ende mit Ehren an. (Пс 49:16) 25 Wenn ich nur dich habe, so frage ich nichts nach Himmel und Erde. 26 Wenn mir gleich Leib und Seele verschmachtet, so bist du doch, Gott, allezeit meines Herzens Trost und mein Teil. (Пс 16:5) 27 Denn siehe, die von dir weichen, werden umkommen; du bringst um alle, die dir die Treue brechen. 28 Aber das ist meine Freude, dass ich mich zu Gott halte / und meine Zuversicht setze auf Gott den HERRN, dass ich verkündige all dein Tun.