1 Když Petr a Jan ještě mluvili k lidu, přišli na ně kněží s velitelem chrámové stráže a saduceji,2 rozhořčeni, že učí lid a hlásají, že v Ježíši je vzkříšení z mrtvých.3 Násilím se jich chopili a vsadili je na noc do vězení, neboť už byl večer.4 Ale mnozí z těch, kteří slyšeli Boží slovo, uvěřili, takže jich bylo již na pět tisíc. 5 Druhý den se shromáždili jeruzalémští představitelé židů, starší a znalci zákona,6 velekněz Annáš, Kaifáš, Jan a Alexandr a ostatní z velekněžského rodu,7 dali předvést Petra a Jana a začali je vyslýchat: „Jakou mocí a v jakém jménu jste to učinili?“8 Tu Petr, naplněn Duchem svatým, k nim promluvil: „Vůdcové lidu a starší,9 když nás dnes vyšetřujete pro dobrodiní, které jsme prokázali nemocnému člověku, a ptáte se, kdo ho uzdravil,10 vězte vy všichni i celý izraelský národ: Stalo se to ve jménu Ježíše Krista Nazaretského, kterého vy jste ukřižovali, ale Bůh ho vzkřísil z mrtvých. Mocí jeho jména stojí tento člověk před vámi zdráv.11 Ježíš je ten kámen, který jste vy stavitelé odmítli, ale on se stal kamenem úhelným.12 V nikom jiném není spásy; není pod nebem jiného jména, zjeveného lidem, jímž bychom mohli být spaseni.“ 13 Když viděli odvahu Petrovu i Janovu a shledali, že jsou to lidé neučení a prostí, žasli; poznávali, že jsou to ti, kteří bývali s Ježíšem.14 A když viděli, že ten uzdravený člověk tam stojí s nimi, neměli, co by na to řekli.15 Poručili jim, aby opustili zasedání; pak se mezi sebou radili:16 „Co s těmi lidmi uděláme? Bůh skrze ně způsobil zřejmý zázrak. Všichni, kdo bydlí v Jeruzalémě, to vědí, a my to nemůžeme popřít.17 Aby se to však příliš nerozneslo v lidu, pohrozíme jim, že už Ježíše nikomu nesmějí zvěstovat.“18 Zavolali je tedy a přikázali jim, aby jméno Ježíšovo vůbec nerozhlašovali a o něm neučili.19 Ale Petr a Jan jim odpověděli: „Posuďte sami, zda je před Bohem správné, abychom poslouchali vás, a ne jeho.20 Neboť o tom, co jsme viděli a slyšeli, nemůžeme mlčet.“21 A tak jim pohrozili a propustili je, protože nenašli nic, zač by je mohli potrestat; také měli obavy z lidu, neboť všichni chválili Boha za to, co se stalo.22 Tomu chromému, který byl zázračně uzdraven, bylo totiž už přes čtyřicet let.
— Utvrzení církve
23 Když byli Petr a Jan propuštěni, vrátili se mezi své a oznámili, co jim řekli velekněží a starší.24 Když to bratří uslyšeli, pozdvihli jednomyslně hlas k Bohu a řekli: „Pane, který jsi učinil nebe i zemi i moře a všecko, co je v nich,25 ty jsi skrze Ducha svatého ústy našeho otce Davida, svého služebníka, řekl: ‚Proč zuří pohané hněvem a národy osnují marná spiknutí? 26 Povstávají králové země a vladaři se srocují proti Hospodinu a jeho Mesiáši.‘ 27 Opravdu se srotili v tomto městě Herodes a Pontius Pilát spolu s pohany i s národem izraelským proti tvému svatému služebníku Ježíšovi, kterého jsi posvětil,28 a vykonali, co tvá ruka a tvá vůle předem určila.29 Pohleď tedy, Pane, na jejich hrozby a dej svým služebníkům, aby s odvahou a odhodlaně mluvili tvé slovo;30 a vztahuj svou ruku k uzdravování, čiň znamení a zázraky skrze jméno svého svatého služebníka Ježíše.“31 Když se pomodlili, otřáslo se místo, kde byli shromážděni, a všichni byli naplněni Duchem svatým a s odvahou mluvili slovo Boží. 32 Všichni, kdo uvěřili, byli jedné mysli a jednoho srdce a nikdo neříkal o ničem, co měl, že je to jeho vlastní, nýbrž měli všechno společné.33 Boží moc provázela svědectví apoštolů o vzkříšení Pána Ježíše a na všech spočívala veliká milost.34 Nikdo mezi nimi netrpěl nouzi, neboť ti, kteří měli pole nebo domy, prodávali je a peníze, které utržili,35 skládali apoštolům k nohám. Z toho se rozdávalo každému, jak potřeboval.36 Také Josef, kterého apoštolové nazvali Barnabáš – to znamená ‚Syn útěchy‘ – levita původem z Kypru,37 měl pole, prodal je, peníze přinesl a položil před apoštoly.
1Поки Петро та Іван говорили до народу, підійшли до них священники, начальник храмової охорони та садукеї.2Вони були дуже незадоволені тим, що Петро та Іван навчали народ та звіщали воскресіння з мертвих в Ісусі.3Вони схопили їх та кинули у в’язницю до ранку, бо вже був вечір.4Багато з тих, що чули слово, увірували; і число віруючих збільшилося до п’яти тисяч.5Наступного дня керівники, старійшини та книжники зібралися разом у Єрусалимі.6Там були первосвященник Анна, Каяфа, Іван, Олександр та інші з роду первосвященників.7Вони поставили Петра та Івана посередині та запитали: ―Якою силою або чиїм ім’ям ви зробили це?8Тоді Петро, сповнений Духом Святим, сказав їм: ―Начальники народу та старійшини!9Якщо ви сьогодні вимагаєте відповіді від нас за добрий вчинок, зроблений хворій людині, і питаєте, як її було зцілено,10тоді ви та весь народ Ізраїлю мусите знати: ім’ям Ісуса Христа з Назарета, Якого ви розіп’яли і Якого Бог воскресив із мертвих, цей чоловік стоїть перед вами зцілений.11Ісус – «Камінь, відкинутий вами, будівничими, Що став наріжним каменем».[1] (Ž 117,22)12Немає ні в кому іншому спасіння, бо немає під небом іншого імені, даного людям, яким ми маємо бути спасенні.13Побачивши сміливість Петра та Івана й зрозумівши, що це звичайні та неосвічені люди, здивувалися та усвідомили, що вони були з Ісусом.14Але оскільки бачили, що біля них стоїть зцілений, не могли їм нічого заперечити.15Тоді наказали їм вийти із Синедріону та почали радитися між собою, кажучи:16«Що ж нам робити з цими людьми? Адже всі жителі Єрусалима знають, що через них відбулося явне знамення, і ми не можемо цього спростувати.17Однак щоб це не поширювалося далі серед народу, накажімо їм більше не говорити про це ім’я жодній людині».18І, покликавши їх, заборонили говорити й навчати в ім’я Ісуса.19Але Петро та Іван відповіли їм: «Розсудіть самі, чи справедливо перед Богом слухати більше вас, ніж Бога?20Адже ми не можемо мовчати про те, що чули та бачили».21Пригрозивши їм ще раз, вони відпустили їх, бо не знайшли способу, як їх покарати, оскільки весь народ прославляв Бога за те, що сталося.22Чоловік, з яким сталося це знамення зцілення, мав більше сорока років.
Учні моляться про сміливість
23Коли їх відпустили, вони пішли до своїх і розповіли, що їм сказали первосвященники та старійшини.24Почувши це, усі звернулися разом до Бога, кажучи: «Владико! Ти створив небеса, землю, море й усе, що в них.[2] (Ž 145,6)25Ти промовив Святим Духом через вуста Давида, нашого батька й Твого служителя: „Чому бентежаться народи і племена задумують марне?26Повстають царі землі, і можновладці гуртуються разом проти Господа й проти Його Помазанця[3]“.[4] (Ž 2,1; Ž 2,2)27Бо справді об’єдналися в цьому місті Ірод і Понтій Пилат разом з язичниками та народом Ізраїлю проти Твого святого Слуги Ісуса, Якого Ти помазав.28Вони зробили те, що Твоя рука й Твоя воля визначили заздалегідь, щоб здійснилося.29І тепер, Господи, подивися на їхні погрози і дай рабам Твоїм з усією сміливістю звіщати Твоє Слово.30Простягни руку Свою та зцілюй хворих, роби чудеса та знамення через ім’я Твого святого Слуги Ісуса!»31Після того, як вони помолилися, місце, де вони знаходились, затремтіло, усі наповнилися Святим Духом і сміливо почали звіщати Слово Боже.
Єдність перших християн
32Уся спільнота віруючих була єдина серцем і душею. Ніхто не казав, що його майно належить тільки йому, але все в них було спільне.33Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на всіх.34Серед них не було нужденних, бо власники земель та будинків продавали їх, приносили отримані гроші35та клали їх до ніг апостолів. Ці гроші розподілялися кожному за його потребою.36Йосиф, якого апостоли звали Варнавою (що перекладається як«син утіхи»), левіт, родом із Кіпру,37який володів ділянкою землі, продав її та приніс гроші й поклав їх до ніг апостолів.