17І, пішовши, Мардохей зробив те, що йому заповіла Естера. Він помолився до Господа, згадуючи всі Господні діла, і сказав: Господи, Господи, Царю всіх сильних! Адже все є у Твоїй владі, і немає того, хто протистоятиме Тобі, коли Ти забажаєш спасти Ізраїля! Бо Ти створив небо і землю, і все дивовижне в піднебесній, Ти є Господом усього, і немає нікого, хто Тобі, Господу, протистоятиме. Ти все знаєш. Ти знаєш, Господи, що не через зарозумілість, не через гордощі, не через любов до слави я це зробив, щоб не поклонятися гордому Аманові, бо я зволив би цілувати підошви його ніг задля спасіння Ізраїля! Але я це зробив, щоб не дати чоловікові славу більшу, ніж славу Богові, і не поклонюся нікому, хіба Тобі, моєму Господеві, та не зроблю це з гордості. Тепер, Господи Боже, Царю, Боже Авраама, пощади Свій народ! Адже вони дивляться на нас на вигублення, — вони забажали знищити Твій спадок, те, що від початку. Не погорди Твоєю часткою, яку Ти собі викупив із єгипетської землі. Вислухай мою молитву, помилуй Твій спадок і оберни наш плач на радість, щоб, живучи, ми співали Твоєму Імені, Господи, і не вигуби уста тих, що Тебе хвалять. І весь Ізраїль заволав усією своєю силою, бо власна смерть була перед їхніми очима. Естера, цариця, втекла до Господа, охоплена боротьбою смерті, і, скинувши одяг своєї слави, одягнула одяг приниження і плачу, а замість дорогих пахощів попелом і гноєм посипала свою голову, сильно катувала своє тіло і кожне місце, де були прикраси її радості, вона наповнила плетінками свого волосся. Вона молилася до Господа, Бога Ізраїля, промовляючи: Господи мій, наш Царю, Ти є єдиний! Допоможи мені одинокій, тій, що не має помічника, хіба лиш Тебе, бо моя небезпека в моїй руці! Я чула від мого народження в племені моєї родини, що Ти, Господи, взяв Ізраїля з-поміж усіх народів і наших батьків — з-поміж усіх їхніх пращурів у вічний спадок, і Ти вчинив їм те, що сказав. Тепер ми згрішили перед Тобою, і Ти віддав нас у руки наших ворогів, тому що ми прославляли їхніх богів. Ти праведний, Господи! А тепер не досить їм було гіркоти нашого рабства, але вони поклали свої руки на руки своїх ідолів, аби відхилити рішення Твоїх уст, вигубити Твій спадок і загатити уста тих, що Тебе хвалять, і згасити славу Твого дому та Твій жертовник, і відкрити уста народів для прославляння нерозумного, і навіки гідним подиву зробити тілесного царя. Не видай, Господи, Твій скіпетр тим, що не існують, і хай не насміхаються з нашого падіння, але поверни їхню раду проти них, зроби притчею того, хто розпочав проти нас цю справу. Згадай, Господи, дай Себе знати в час нашого смутку і зроби мене мужньою, Царю богів і Вседержителю всієї влади! Поклади в мої уста розумне слово перед левом і поверни його серце на ненависть до того, що воює проти нас, на руїну йому і його однодумцям. А нас спаси Твоєю рукою і допоможи мені, одинокій, тій, що не має нікого, хіба лиш Тебе, Господи! Ти маєш усе розуміння і знаєш, що я зненавиділа славу беззаконних і гидувала ложем необрізаних і кожним чужинцем. Ти знаєш моє горе, що відчуваю огиду до знака моєї гордості, який є на моїй голові в дні моєї прилюдної появи. Бриджусь ним, як шматтям в місячних, і не ношу його в дні мого мовчання. І Твоя раба не їла зі столу Амана, і я не прославила бенкет царя, і не пила вина жертв. Твоя рабиня не раділа від дня моєї переміни аж до тепер, хіба Тобою, Господи, Боже Авраама! Боже, що можеш усе, вислухай голос безнадійних і спаси нас з руки тих, що чинять зло, і спаси мене від мого страху.