1 Маккавеїв 6 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

1 І цар Антіох проходив горішні країни, і почув, що в Елумаї в Персіді є місто, славне багатством, сріблом і золотом. 2 І храм, що в ньому, дуже багатий, і там золоті завіси, панцир і зброя, які там залишив Олександр, син Филипа, Македонський цар, який першим царював між Еллінами. 3 І він прийшов, і намагався взяти місто та його пограбувати, і не зміг, бо відомим стало слово тим, що з міста, 4 і вони піднялися проти нього на війну, і він втік звідти, і пішов з великим смутком, щоб повернутися до Вавилону. 5 І хтось прийшов до Персіди, сповіщаючи йому, що втекли табори, які пішли в землю Юди, 6 і що Лисія пішов спочатку з могутньою силою, та був прогнаний з-перед їхнього обличчя, і вони здобули зброю, силу і велику здобич, яку взяли з таборів, що вибили, 7 і знищили гидоту, яку він збудував на жертовнику, що в Єрусалимі, і святиню, як і перед тим, оточили високими мурами і його місто Ветсуран. 8 І сталося, що коли цар почув ці слова, він перелякався, був дуже зрушений і впав на ліжко, і впав у хворобу зі смутку, бо не сталося йому так, як він задумував. 9 І перебував там багато днів, бо відновився в ньому великий смуток, і він думав, що помирає. 10 І він скликав усіх своїх друзів, і сказав їм: Відходить сон від моїх очей, і я підупав серцем від журби, 11 і я сказав у своєму серці: До якого болю я прийшов і великого обурення, в якому я тепер є. Бо добрим і улюбленим я був у моїй владі. 12 Тепер же згадую зло, яке я вчинив у Єрусалимі, і я забрав увесь срібний і золотий посуд, що в ньому, і я даремно послав вигубити тих, що жили в Юдеї. 13 Я пізнав, що через це на мене найшло це зло. І ось я гину від великого смутку в чужій землі. 14 І він закликав Филипа, одного зі своїх друзів, і наставив його над усім своїм царством. 15 І дав йому діадему, свій одяг і перстень, щоб керувати Антіохом, його сином, і виховати його на царство. 16 І цар Антіох помер там у сто сорок дев’ятому році. 17 А Лисія довідався, що цар помер, і поставив на царювання замість нього його сина Антіоха молодшого, якого вигодував, і дав йому ім’я — Евпатор. 18 І ті, що із замку, замкнули Ізраїль довкола святого і постійно шукали зла і скріплення поган. 19 І Юда задумав їх вигубити, і скликав увесь народ, щоб їх оточити. 20 І зібралися разом, і обложили її сто п’ятдесятого року, і він зробив стояки для стріл і машини. 21 Та вийшли деякі з них з оточення, і пристали до них деякі з безбожних з Ізраїля, 22 і пішли до царя, кажучи: Доки не вчиниш суд і не помстишся за наших братів? 23 Ми зволили служити твоєму батькові та йти за тим, що ним сказане, і йти за його приписами. 24 І її^[1] оточили сини нашого народу, і через це відчужилися від нас. Лише яких знаходили з нас, убивали, і наш спадок розсипався. 25 І не тільки на нас простягнули руку, але й над усі наші околиці. 26 І ось сьогодні обсіли твердиню в Єрусалимі, щоб її взяти. І вони укріпили святилище і Ветсуру. 27 І якщо швидко їх не випередиш, вони зроблять більше від цього, і не зможеш ними володіти. 28 І цар розгнівався, коли почув, і зібрав усіх своїх друзів, володарів його друзів і тих, що над кіньми. 29 І з інших царств, і від морських островів прийшли до нього сили найманців. 30 І число його сил було сто тисяч піших, двадцять тисяч кінноти і тридцять два слони, що знають бій. 31 І пройшли крізь Ідумею, отаборилися проти Ветсури, воювали багато днів і зробили машини. І вони вийшли, і спалили їх вогнем, і воювали мужньо. 32 І Юда відійшов від твердині й прийшов до Ветзахарії напроти табору царя. 33 І цар устав вранці та підняв табір, щоб погнати їх дорогою Ветзахарії, і підготували сили до війни, і затрубили трубами. 34 І слонам показали кров винограду і шовковиці, щоб їх налаштувати на битву. 35 І поділили тварин на загони, і приставили кожному слонові тисячу чоловік із сітчастими панцирами і мідними шоломами на їхніх головах, і п’ятсот вибраних коней, приставлених до кожної тварини. 36 Вони раніше були там, де тільки була тварина, і куди лиш вона йшла, вони йшли разом, не відступали від неї. 37 А на них — сильні дерев’яні вежі, що охороняли на кожній тварині, прив’язані до неї приладдям, і на кожній — чотири чоловіки сили, що воювали на них, і його індієць. 38 І він поставив іншу кінноту звідси і звідти на дві частини табору, яким давали знаки і які охороняли загони. 39 А як засяяло сонце на золоті та срібні щити, то від них засяяли гори і засвітилися, наче вогняні лампади. 40 І якась частина царського табору була розташована на високих горах, а деяка — на нижніх. І вони йшли впевнено і впорядковано. 41 І тремтіли всі, що чули голос їхньої безлічі та безлічі ходу і звук зброї, бо табір був дуже великий і сильний. 42 І наблизився Юда і його табір, щоб стати до бою, і полягло із царського табору шістсот чоловік. 43 І побачив Елеазар Аваран одну з тварин, одягнену в царську зброю, і вона була вищою за кожну тварину, і йому здавалося, що на ній є цар. 44 І він віддав себе, щоб спасати свій народ і собі зробити вічне ім’я. 45 І він відважно кинувся до нього посеред загону і вбивав справа і зліва, і відділювалися від нього сюди і туди. 46 І він поповз під слона, ліг під нього і вбив його, та той упав на землю на нього, і він там помер. 47 І вони побачили царську силу та напад сил, і відступили від них. 48 А ті, що із царського табору, вийшли їм назустріч до Єрусалима, і цар прийшов у Юдею, до гори Сіон. 49 І він уклав мир з тими, що з Ветсурона, і вони вийшли з міста, оскільки там не було для них поживи, щоб у ньому замкнутися, бо була субота для землі. 50 І цар взяв Ветсуру, і настановив там загін, щоб її стерегти. 51 Він отаборився проти святині багато днів і поставив там стояки на стріли, машини, вогнемети, каменеметалки і знаряддя, щоб кидати стріли і пращі. 52 І вони зробили машини проти їхніх машин та воювали багато днів. 53 Їжі ж не було у вмістилищах, тому що був сьомий рік, і ті, що спасалися в Юдеї від народів, спожили залишки відкладених запасів. 54 І залишилось у святих мало чоловік, бо ними заволодів голод, і вони розсіялися — кожний до свого місця. 55 І Лисія почув, що Филип, якого настановив цар Антіох, ще коли він жив, аби вигодувати його сина Антіоха, щоб він царював, 56 повернувся з Персії та Мідії, і з ним — сили, які пішли із царем, і що шукає перебрати справи. 57 Він поспішив і дав знак відійти, і промовив до царя, володарів сили і мужів: Ми слабнемо кожного дня, і їжі в нас мало; місце, де ми отаборені, сильне, і перед нами лежить те, що належить до царства. 58 Тож тепер даймо правиці цим людям, укладемо з ними мир і з кожним їхнім народом, 59 і дамо настанову їм, щоб вони ходили за їхніми законами, як і на початку. Бо через їхні закони, які ми знищили, вони розлютилися і вчинили це все. 60 І вгодило слово перед царем і володарями, і він послав до них укласти мир, і вони прийняли. 61 І поклявся їм цар та володарі. За цим вони вийшли з твердині. 62 І цар вийшов на гору Сіон, і побачив твердиню місця, і відрікся від клятви, якою поклявся, і наказав знищити мур довкола. 63 Відійшов з поспіхом, повернувся до Антіохії і знайшов Филипа, що був володарем міста, і воював проти нього, і взяв місто силоміць.