1Адже ви самі знаєте, брати, що наш прихід до вас не був даремним. (1Сол 1:9)2Хоч ми раніше натерпілися і зазнали зневаг, та у Филипах, як вам відомо, ми з великими труднощами наважилися в нашому Бозі проповідувати вам Боже Євангеліє. (Мр 1:14; Дії 16:20; Дії 17:1; Рим 1:1; Рим 15:16; 2Кор 11:7; Кол 1:29; 1Сол 2:8; 1Пет 4:17)3Адже наш заклик не від омани, ні через нечистоту, ні від лукавства. (2Кор 12:16)4Але, як Бог знайшов нас гідними, щоби довірити Євангеліє, ми так і говоримо, догоджаючи не людям, але Богові, Який випробовує наші серця. (Гал 1:10; 1Тим 1:11)5Бо ніколи, як вам відомо, у нас не було ні підлесливих слів, ні корисливих мотивів, — Бог свідок. (Мр 12:40; Рим 1:9; 2Пет 2:3)6Ми не шукали слави в людей, ані у вас, ані в інших, (Ів 5:41; Ів 5:44)7хоч ми, як Христові апостоли, могли бути вимогливими. Але ми були тихими серед вас, немов та годувальниця, яка доглядає своїх дітей. (1Кор 3:2; 2Кор 11:9; Еф 5:29)8Ми так прив’язалися до вас, що бажали передати вам не лише Боже Євангеліє, але й свої душі, бо ви стали для нас любими. (1Сол 2:2)9Тож згадайте, брати, нашу працю та труднощі: ніч і день ми працювали, щоб не обтяжити когось із вас, і проповідували вам Боже Євангеліє. (1Кор 4:12)10Ви та Бог — свідки, які святі, праведні та непорочні були ми для вас, котрі повірили. (Еф 4:24)11Ви знаєте, як кожного з вас, немов батько своїх дітей, (Дії 20:31; 1Кор 4:14)12ми просили, вмовляли і свідчили вам, щоб ви гідно ходили перед Богом, Який покликав вас у Своє Царство і славу. (Еф 4:1; флп 1:27; Кол 1:10; 1Сол 4:7; 2Сол 1:5; 2Сол 2:14; 1Пет 5:10)
Опір юдеїв
13Тому ми постійно дякуємо Богові за те, що ви, прийнявши почуте від нас Слово Боже, сприйняли його не як людське слово, а як істинно Боже Слово, яке й діє у вас, віруючих. (Дії 8:14; 1Кор 1:4; Гал 1:11; 1Сол 1:2; 1Сол 4:1; 2Сол 3:6; Євр 4:2; Євр 4:12)14Адже ви, брати, стали наслідувати Божі Церкви, які в Ісусі Христі є в Юдеї, бо і ви так само потерпіли від своїх земляків, як і вони від юдеїв, (Дії 17:13; 1Кор 11:1; Гал 1:22)15які вбили й Господа Ісуса та [Його] пророків, та й нас переслідували; і Богові не догодили, і ворожо настроєні до всіх людей, (Мт 23:34; Дії 2:23)16перешкоджають нам говорити язичникам, аби спаслися, і тим самим вони постійно доповнюють свої гріхи. Зрештою, спіткав же їх гнів. (Мт 23:32; Дії 17:5; Рим 1:18; 1Кор 10:33)
Солуняни — слава апостолів
17А ми, брати, були розлучені з вами на короткий час, — особисто, але не серцем, — та з великим бажанням намагалися побачити ваші обличчя. (Рим 1:11; 1Сол 3:10)18Тому ми хотіли прийти до вас, — я, Павло, і один раз, і другий, — але перешкодив нам сатана. (Рим 15:22; флп 4:16)19Бо хто є нашою надією, радістю чи вінцем похвали, якщо не ви перед нашим Господом Ісусом під час Його приходу? (1Кор 15:23; 2Кор 8:24; флп 2:16; флп 4:1; 1Сол 3:9; 1Сол 3:13; 1Сол 4:15; 1Сол 5:23; 2Сол 2:1; 2Сол 2:8; Як 5:7)20Адже ви — наша слава і радість!
1Ви знаєте, брати, що наш прихід до вас не був марним.2Як вам відомо, перед нашим приходом до вас ми зазнали страждань та зневаги у Филиппах, але за допомогою нашого Бога ми наважилися звіщати вам Божу Добру Звістку, незважаючи на сильне протистояння.3Бо в нашому заклику немає ні омани, ні нечистих мотивів, ні лукавства.4Навпаки, ми говоримо, як ті, кого Бог визнав гідними та кому доручив Добру Звістку. Ми намагаємося догодити не людям, а Богові, Який випробовує наші серця.5Ви знаєте, що ми ніколи не використовували підлесливого слова й не приховували жадібності – Бог цьому свідок.6Ми не шукали похвали ні від людей, ні від вас, ні від когось іншого,7хоч, як апостоли Христа, могли б бути тягарем для вас. Навпаки, ми були серед вас як годувальниця, яка доглядає за своїми дітьми.8Ми полюбили вас настільки, що були раді поділитися з вами не лише Божою Доброю Звісткою, але й своїм життям – такими дорогими ви нам стали.9Звичайно, брати, ви пам’ятаєте нашу працю та труднощі: проповідуючи вам Божу Добру Звістку, ми вдень та вночі працювали, щоб нікого з вас не обтяжувати.10Ви та Бог – свідки того, як свято, праведно й бездоганно ми поводилися з вами, віруючими.11Бо ви знаєте, що кожного з вас, немов батько своїх дітей,12ми заохочували, втішали й закликали жити гідно перед Богом, Який кличе вас у Своє Царство й славу.13Тому й ми постійно дякуємо Богові, бо ви, отримавши Слово Боже, яке почули від нас, прийняли його не як людське слово, а як те, чим воно є насправді, – як Слово Боже, що діє у вас, віруючих.14Адже ви, брати, стали наслідувачами Божих церков, які перебувають в Юдеї в Христі Ісусі, бо ви постраждали від свого народу так само, як і вони від юдеїв,15які вбили Господа Ісуса та пророків, а також переслідували й нас. Вони не догоджають Богові й вороже ставляться до всіх людей,16перешкоджаючи нам проповідувати язичникам, щоб вони могли бути спасенні. І так вони додають до своїх гріхів. Проте нарешті гнів Божий[1] спіткав їх.
Прагнення Павла побачити солунян
17А ми, брати, розлучившись із вами на короткий час, – тілом, а не серцем, – ще з більшим прагненням намагалися побачити вас.18Тому ми – точніше я, Павло, – намагалися прийти до вас декілька разів, але сатана перешкоджав нам.19Бо хто є нашою надією, радістю чи вінком слави перед нашим Господом Ісусом, коли Він прийде?20Справді, ви – наша слава й радість.