2 Самуїла 14 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

1 Йоав, син Саруї, зрозумів, що серце царя прихильне до Авесалома. 2 Тож Йоав послав до Текоя, наказав узяти звідти мудру жінку і сказав їй: Плач і одягнися в одяг смутку, і будеш, як жінка, яка багато днів плакала над своїм мерцем, 3 підеш до царя і скажеш йому згідно із цим словом. І Йоав поклав слова в її уста. 4 І жінка-текойка ввійшла до царя, припала ниць до землі, поклонилася йому і сказала: Спаси, царю, спаси! 5 І сказав їй цар: Що тобі є? Вона ж відповіла: Я дійсно є жінкою вдовою, а мій муж помер. 6 У твоєї рабині є два сини, і обидва билися на полі, і не було між ними того, хто їх розлучив би, і один вдарив свого брата, і його вбив. 7 І ось весь рід повстав проти твоєї рабині, і вони сказали: Дай того, хто вбив свого брата, і вб’ємо його за душу його брата, якого він убив! Заберемо і вашого спадкоємця! І загасять моє вугілля, яке залишилося, так що не залишиться останку та імені моєму чоловікові на поверхні землі! 8 А цар сказав: Будь здоровою і йди до твого дому, і я дам наказ про тебе! 9 Та жінка-текойка промовила до царя: На мені беззаконня, мій володарю-царю, і на домі мого батька, цар же та його престол невинні! 10 І сказав цар: Хто є той, котрий говорив тобі? Приведеш його до мене, і більше не доторкнуться до нього! 11 Вона ж сказала: Нехай же пригадає цар Господа, Бога свого, щоб не помножився кровний месник, аби вигубити, і хай не погублять мого сина! А він сказав: Нехай живе Господь, ані волосок твого сина не впаде на землю! 12 А жінка сказала: Нехай твоя рабиня скаже слово до царя, мого володаря. Говори! — сказав він. 13 Тож жінка сказала: Навіщо ти задумав це проти Божого народу? Чи це слово з уст царя як провина, щоб цар не повернув свого вигнанця. 14 Адже ми безсумнівно помремо^[1], і будемо, як вода, що проливається на землю, якої не зберуть, і Бог візьме душу, і того, хто задумує відкинути від себе відкиненого. 15 І тепер, я для того і прийшла говорити це слово до царя, мого володаря, бо мене побачить народ, і твоя рабиня скаже: Нехай скаже цареві, може якось виконає цар слово своєї рабині. 16 Бо цар слухає, щоби спасти свою рабиню з руки чоловіка, який шукає забрати мене і мого сина з Божого спадку. 17 Нехай буде слово володаря, мого царя, як жертва, — сказала жінка, — бо володар, мій цар, наче Божий ангел, щоб слухати добро і зло, і твій Господь Бог буде з тобою. 18 І відповів цар, звертаючись до жінки: Не приховай від мене справи, про яку я тебе запитаю. А жінка сказала: Нехай говорить мій володар-цар. 19 І цар запитав: Чи не рука Йоава в усьому цьому з тобою? І жінка відповіла цареві: Як живе твоя душа, мій володарю-царю, немає відхилення ні направо, ні наліво в усьому, що сказав мій володар-цар, бо твій раб Йоав, він наказав мені, і він поклав усі ці слова в уста твоєї рабині. 20 Твій раб Йоав учинив цю справу, щоб перейшло на цей вид мови. А мій володар мудрий, як мудрість Божого ангела, щоб знати все, що в землі! 21 І цар сказав Йоавові: Ось я тобі вчинив за цим твоїм словом! Піди, поверни юнака Авесалома! 22 І Йоав упав долілиць на землю, поклонився і поблагословив царя, і Йоав сказав: Сьогодні твій раб пізнав, що знайшов милість у твоїх очах, мій володарю-царю, бо мій володар-цар виконав слово свого раба. 23 І встав Йоав, пішов до Ґедсура і привів Авесалома в Єрусалим. 24 А цар сказав: Нехай повернеться до свого дому, та хай не побачить мого обличчя! Тож Авесалом повернувся до свого дому і не побачив обличчя царя. 25 У всьому Ізраїлі не було настільки вродливого чоловіка, як Авесалом, — від стопи його ноги і аж до його голови не було в ньому фізичної вади. 26 І коли він стриг свою голову, а було, що він стригся на початку року, бо тяжіло на ньому волосся, і коли він її стриг, то волосся його голови важило двісті сиклів за царським сиклем. 27 В Авесалома народилося три сини і одна дочка, її ім’я — Тимар. Вона була дуже гарною жінкою і стала жінкою Ровоама, сина Соломона, і народила йому Авію. 28 Авесалом перебував у Єрусалимі впродовж двох років і не побачив обличчя царя. 29 І послав Авесалом до Йоава, щоб відіслав його до царя, але той не захотів прийти до нього. І послав до нього вдруге, та він знов не захотів прийти. 30 Тож Авесалом сказав своїм слугам: Погляньте, частина поля Йоава прилягає до мого, і там його ячмінь. Підіть і запаліть його вогнем! І слуги Авесалома спалили його. І прийшли слуги Йоава до нього, роздерши свій одяг, і сказали: Раби Авесалома спалили ділянку вогнем. 31 І встав Йоав, і пішов до Авесалома, до дому, і сказав йому: Навіщо твої слуги спалили мою ділянку вогнем? 32 І сказав Авесалом Йоавові: Ось я посилав до тебе, закликаючи: Прийди сюди і пошлю тебе до царя, щоб сказати: Навіщо я прийшов з Ґедсура? Краще б мені було бути ще там. І тепер ось я досі не побачив обличчя царя! Якщо є в мені несправедливість, то вбий мене! 33 Йоав увійшов до царя і сповістив йому, і він покликав Авесалома, і той увійшов до царя і поклонився йому, і впав долілиць на землю перед обличчям царя, і цар поцілував Авесалома.

Lutherbibel 2017

від Deutsche Bibelgesellschaft

1 Joab aber, der Sohn der Zeruja, merkte, dass des Königs Herz an Absalom hing, 2 und sandte hin nach Tekoa und ließ von dort eine kluge Frau holen und sprach zu ihr: Stelle dich wie eine Trauernde und zieh Trauerkleider an und salbe dich nicht mit Öl, sondern stelle dich wie eine Frau, die eine lange Zeit Leid getragen hat um einen Toten. 3 Und du sollst zum König hineingehen und mit ihm reden so und so. Und Joab legte ihr in den Mund, was sie reden sollte. 4 Und als die Frau aus Tekoa zum König kam, fiel sie auf ihr Antlitz zur Erde und huldigte ihm und sprach: Hilf mir, König! 5 Der König sprach zu ihr: Was hast du? Sie sprach: Ach, ich bin eine Witwe, und mein Mann ist gestorben. 6 Und deine Magd hatte zwei Söhne, die zankten miteinander auf dem Felde, und weil keiner da war, der zwischen ihnen schlichtete, schlug einer den andern nieder und tötete ihn. (Бут 4:8) 7 Und siehe, nun steht die ganze Sippe auf gegen deine Magd, und sie sagen: Gib den her, der seinen Bruder erschlagen hat, dass wir ihn töten für das Leben seines Bruders, den er umgebracht hat, und auch den Erben vertilgen. Und sie wollen den Funken auslöschen, der mir noch geblieben ist, sodass meinem Mann kein Name und kein Nachkomme bleibt auf Erden. (Повт 19:11) 8 Der König sprach zu der Frau: Geh heim, ich will deinetwegen Befehl geben. 9 Und die Frau aus Tekoa sprach zum König: Mein Herr und König, die Schuld wird man auf mich und meines Vaters Haus legen, den König aber und seinen Thron ohne Schuld sein lassen. 10 Der König sprach: Wer gegen dich redet, den bringe zu mir; er soll dich nicht mehr antasten. 11 Sie sprach: Der König gedenke doch an den HERRN, deinen Gott, damit der Bluträcher nicht noch mehr Verderben anrichte und sie meinen Sohn nicht vertilgen. Er sprach: So wahr der HERR lebt: Es soll kein Haar von deinem Sohn auf die Erde fallen. (Чис 35:19; 1Сам 14:45) 12 Und die Frau sprach: Lass deine Magd meinem Herrn und König etwas sagen. Er sprach: Sage an! 13 Die Frau sprach: Warum bist du so gesinnt gegen Gottes Volk? Denn da der König nun ein solches Urteil gefällt hat, ist er wie ein Schuldiger, wenn er den nicht zurückholen lässt, den er verstoßen hat. 14 Denn wir sterben des Todes und sind wie Wasser, das auf die Erde gegossen wird und das man nicht wieder sammeln kann; aber Gott will nicht das Leben wegnehmen, sondern er ist darauf bedacht, dass das Verstoßene nicht auch von ihm verstoßen werde. 15 So bin ich nun gekommen, mit meinem Herrn und König solches zu reden; denn das Volk macht mir Angst. Deine Magd dachte: Ich will mit dem König reden; vielleicht wird er tun, was seine Magd sagt. 16 Denn der König wird seine Magd erhören, dass er mich errette aus der Hand aller, die mich samt meinem Sohn vertilgen wollen vom Erbe Gottes. 17 Und deine Magd dachte: Meines Herrn, des Königs, Wort soll mir ein Trost sein; denn mein Herr, der König, ist wie der Engel Gottes, dass er Gutes und Böses unterscheiden kann. Der HERR, dein Gott, sei mit dir! (1Сам 29:9; 2Сам 19:28) 18 Der König antwortete und sprach zu der Frau: Verhehle mir nicht, was ich dich frage. Die Frau sprach: Mein Herr, der König, rede! 19 Der König sprach: Ist nicht die Hand Joabs mit dir in alledem? Die Frau antwortete und sprach: So wahr du lebst, mein Herr und König: Man kann nicht vorüber an dem, was mein Herr und König geredet hat, weder zur Rechten noch zur Linken. Ja, dein Knecht Joab hat mir’s geboten, und er hat alle diese Worte deiner Magd in den Mund gelegt. 20 Dass ich diese Sache so wenden sollte, das hat dein Knecht Joab gemacht. Aber mein Herr gleicht an Weisheit dem Engel Gottes, sodass er alles weiß, was auf Erden geschieht. 21 Da sprach der König zu Joab: Siehe, ich will es tun; so geh hin und bringe den jungen Absalom zurück. 22 Da fiel Joab auf sein Antlitz zur Erde, huldigte und dankte dem König und sprach: Heute erkennt dein Knecht, dass ich Gnade gefunden habe vor deinen Augen, mein Herr und König, da der König tut, was sein Knecht sagt. 23 So machte sich Joab auf und zog nach Geschur und brachte Absalom nach Jerusalem. (2Сам 13:37) 24 Aber der König sprach: Lass ihn wieder in sein Haus gehen, doch mein Angesicht soll er nicht sehen. So kam Absalom wieder in sein Haus, doch des Königs Angesicht sah er nicht. 25 Es war aber in ganz Israel kein Mann so schön wie Absalom, und er hatte dieses Lob vor allen; von der Fußsohle bis zum Scheitel war nicht ein Fehl an ihm. 26 Und wenn man sein Haupt schor – das geschah alle Jahre, denn es war ihm zu schwer, sodass man es abscheren musste –, so wog sein Haupthaar zweihundert Schekel nach dem königlichen Gewicht. 27 Und Absalom wurden drei Söhne geboren und eine Tochter, die hieß Tamar, und sie war eine Frau schön von Gestalt. (2Сам 13:1) 28 Und Absalom wohnte zwei Jahre in Jerusalem, ohne des Königs Angesicht zu sehen. 29 Und Absalom sandte zu Joab, um ihn zum König zu senden; aber Joab wollte nicht zu ihm kommen. Er aber sandte zum zweiten Mal; aber er wollte immer noch nicht kommen. 30 Da sprach er zu seinen Knechten: Seht das Stück Acker Joabs neben meinem; er hat Gerste darauf. So geht hin und steckt’s in Brand. Da steckten die Knechte Absaloms das Stück in Brand. 31 Da machte sich Joab auf und kam zu Absalom ins Haus und sprach zu ihm: Warum haben deine Knechte mein Feld in Brand gesteckt? 32 Absalom sprach zu Joab: Siehe, ich sandte zu dir und ließ dir sagen: Komm her, dass ich dich zum König sende und sagen lasse: Warum bin ich von Geschur hergekommen? Es wäre mir besser, dass ich noch dort wäre. So lass mich nun das Angesicht des Königs sehen; liegt aber eine Schuld auf mir, so soll er mich töten. (1Сам 20:8) 33 Und Joab ging hinein zum König und sagte es ihm an. Und er rief Absalom, dass er hinein zum König kam; und er fiel nieder vor dem König auf sein Antlitz zur Erde, und der König küsste Absalom.