від Ukrainian Bible Society1Господь послав до Давида пророка Натана. Він увійшов до нього, і сказав йому: В одному місті були два чоловіки: один — багатий, а один — бідний.2У багатого були отари і дуже великі стада,3а в бідного — нічого, хіба що одна мала овечка, яку він купив, оберігав і вигодував її, і вона виросла разом з ним і з його синами. Вона їла його хліб і пила з його чаші, відпочивала на його грудях і була йому, наче дочка.4І прийшов мандрівник до багатого мужа, і він пожалів узяти зі своїх отар і зі своїх стад, щоби приготувати обід чужинцеві-мандрівникові, який до нього прийшов. Тож він узяв овечку бідного й приготував її чоловікові, який прийшов до нього.5Давид дуже розгнівався люттю на чоловіка, і сказав Давид Натанові: Нехай живе Господь! Приречений на смерть чоловік, який це вчинив!6За те, що вчинив таку справу, і за те, що не пощадив, він усемеро поверне за овечку!7І промовив Натан до Давида: Ти той чоловік, який це вчинив! Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Я — Той, Хто помазав тебе на царя над Ізраїлем, Я — Той, Хто спас тебе від руки Саула!8Я дав тобі дім твого володаря і жінок твого володаря на твоє лоно, Я дав тобі дім Ізраїля і Юду. Якщо ж цього замало, додам тобі до цього!9Як це опоганив ти Господнє слово, щоби вчинити зло в Його очах? Ти мечем убив Урію, хета, і за жінку ти взяв собі його жінку, — ти його вбив мечем синів Аммона!10Тепер меч не відступить від твого дому навіки за те, що ти Мене зневажив і взяв жінку Урії, хета, щоби була тобі за жінку!11Так говорить Господь: Ось Я наводжу на тебе зло з твого дому, і заберу твоїх жінок перед твоїми очима, і дам твоєму ближньому, і переспить з твоїми жінками під цим сонцем!12Тому що ти потай учинив, то Я вчиню це слово перед усім Ізраїлем і під цим сонцем.13І сказав Давид Натанові: Я згрішив перед Господом! І промовив Натан до Давида: Господь відняв твій гріх, тому не помреш.14Але тому, що цим вчинком ти справді підбурив[1] Господніх ворогів, то твій син, який народився в тебе, неодмінно помре[2]!15І Натан пішов до свого дому. А Господь уразив дитину, яку жінка Урії народила Давидові, і вона захворіла.16І Давид допитувався Бога про дитину, і постив Давид постом, увійшов і лежав, закутаний у мішковині, на землі.17І підійшли до нього старійшини його дому, щоби підвести його із землі, але він не забажав, і не їв з ними хліба.18І сталося на сьомий день, що померла дитина. Та раби Давида побоялися сповістити йому, що дитина померла, і сказали так: Ось, коли ще дитина жила, ми йому говорили, але не слухав нашого голосу, а коли скажемо йому, що дитина померла, то вчинить зло!19І зрозумів Давид, про що його слуги шепочуть, і усвідомив Давид, що дитина померла. І сказав Давид своїм слугам: Що, дитина померла? Вони ж відповіли: Померла.20І підійнявся Давид із землі, помився і намастився олією, змінив свій одяг, увійшов до Божого дому і поклонився Йому. Тоді він зайшов у свій дім і попросив їсти хліба. Перед ним поклали хліб, і він їв.21А його слуги сказали йому: Що означає те, що ти робиш? Коли дитина ще жила, ти постив, плакав і вболівав, коли ж дитина померла, ти встав, їв хліб і пив…22Коли дитина ще жила, — сказав Давид, — я постив і плакав, бо сказав собі: Хто знає, чи не помилує мене Господь, і дитина житиме!23А тепер вона померла, тож чому це я маю постити? Не зможу її повернути. Я ще піду до неї, а вона не повернеться до мене…24І потішив Давид Вирсавію, свою жінку, увійшов до неї і спав з нею, і вона зачала та народила сина, і назвала його Соломон, і Господь його полюбив.25Він послав через пророка Натана, і назвав його Ідеді[3] — задля Господа.26Йоав переміг Раввата, сина Аммона, і захопив царське місто.27І послав Йоав вісників до Давида, і сказав: Я переміг Раввата і захопив Місто вод.28Тепер же збери решту народу і отаборися напроти міста, і візьми його, щоб не я першим узяв місто і щоб не було названо на ньому моє ім’я!29Тож Давид зібрав увесь народ, пішов на Раввата, воював проти нього і взяв його.30Він узяв вінець Мелхола, їхнього царя з його голови (його вага — талант золота і дорогоцінного каменя), і був на голові Давида. І він забрав з міста дуже багато здобичі.31Народ, який був у ньому, він вивів, поклав до пили та до залізних молотарок, перевів їх через цегельні, — і так учинив з усіма містами синів Аммона. А тоді Давид і весь народ повернулися в Єрусалим.
1Und der HERR sandte Nathan zu David. Als der zu ihm kam, sprach er zu ihm: Es waren zwei Männer in einer Stadt, der eine reich, der andere arm. (Лк 16:19)2Der Reiche hatte sehr viele Schafe und Rinder;3aber der Arme hatte nichts als ein einziges kleines Schäflein, das er gekauft hatte. Und er nährte es, dass es groß wurde bei ihm zugleich mit seinen Kindern. Es aß von seinem Bissen und trank aus seinem Becher und schlief in seinem Schoß, und er hielt’s wie eine Tochter.4Als aber zu dem reichen Mann ein Gast kam, brachte er’s nicht über sich, von seinen Schafen und Rindern zu nehmen, um dem Gast etwas zuzurichten, der zu ihm gekommen war. Und er nahm das Schaf des armen Mannes und richtete es dem Mann zu, der zu ihm gekommen war.5Da geriet David in großen Zorn über den Mann und sprach zu Nathan: So wahr der HERR lebt: Der Mann ist ein Kind des Todes, der das getan hat!6Dazu soll er das Schaf vierfach bezahlen, weil er das getan und sein eigenes geschont hat. (Вих 21:37)7Da sprach Nathan zu David: Du bist der Mann! So spricht der HERR, der Gott Israels: Ich habe dich zum König gesalbt über Israel und habe dich errettet aus der Hand Sauls (1Цар 20:40)8und habe dir deines Herrn Haus gegeben, dazu seine Frauen in deinen Schoß, und habe dir das Haus Israel und Juda gegeben; und ist das zu wenig, will ich noch dies und das dazutun.9Warum hast du denn das Wort des HERRN verachtet, dass du getan hast, was ihm missfiel? Uria, den Hetiter, hast du erschlagen mit dem Schwert, seine Frau hast du dir zur Frau genommen, ihn aber hast du umgebracht durch das Schwert der Ammoniter. (2Сам 11:1; 1Цар 15:5)10Nun, so soll von deinem Hause das Schwert nimmermehr lassen, weil du mich verachtet und die Frau Urias, des Hetiters, genommen hast, dass sie deine Frau sei. (2Сам 13:28; 2Сам 18:14; 1Цар 2:24)11So spricht der HERR: Siehe, ich will Unheil über dich kommen lassen aus deinem eigenen Hause und will deine Frauen nehmen vor deinen Augen und will sie deinem Nächsten geben, dass er bei deinen Frauen schlafen soll an der lichten Sonne. (2Сам 15:16; 2Сам 16:22; 2Сам 20:3)12Denn du hast’s heimlich getan, ich aber will dies tun vor ganz Israel und im Licht der Sonne.13Da sprach David zu Nathan: Ich habe gesündigt gegen den HERRN. Nathan sprach zu David: So hat auch der HERR deine Sünde weggenommen; du wirst nicht sterben. (2Сам 24:10; Пс 51:3; Єз 18:21)14Aber weil du die Feinde des HERRN durch diese Sache zum Lästern gebracht hast, wird der Sohn, der dir geboren ist, des Todes sterben. (2Сам 11:27)15Und Nathan ging heim. Und der HERR schlug das Kind, das Urias Frau David geboren hatte, dass es todkrank wurde.16Und David suchte Gott um des Knäbleins willen und fastete, und wenn er heimkam, lag er über Nacht auf der Erde. (Йоіл 2:12; Йона 3:5)17Da traten herzu die Ältesten seines Hauses und wollten ihn aufrichten von der Erde; er aber wollte nicht und aß auch nicht mit ihnen.18Am siebenten Tage aber starb das Kind. Und die Knechte Davids fürchteten sich, ihm zu sagen, dass das Kind tot wäre; denn sie dachten: Siehe, als das Kind noch am Leben war, redeten wir mit ihm, und er hörte nicht auf uns; wie könnten wir ihm nun sagen: Das Kind ist tot! Er könnte ein Unheil anrichten.19Als aber David sah, dass seine Knechte miteinander flüsterten, merkte er, dass das Kind tot war, und sprach zu seinen Knechten: Ist das Kind tot? Sie sprachen: Ja.20Da stand David von der Erde auf und wusch sich und salbte sich und zog andere Kleider an und ging in das Haus des HERRN und betete an. Und als er wieder heimkam, ließ er sich Speise auftragen und aß.21Da sprachen seine Knechte zu ihm: Was soll das, was du tust? Als das Kind lebte, hast du gefastet und geweint; nun es aber gestorben ist, stehst du auf und isst?22Er sprach: Als das Kind noch lebte, fastete ich und weinte; denn ich dachte: Wer weiß, ob mir der HERR nicht gnädig wird und das Kind am Leben bleibt. (Йоіл 2:14; Йона 3:9)23Nun es aber tot ist, was soll ich fasten? Kann ich es wieder zurückholen? Ich werde wohl zu ihm fahren; es kommt aber nicht wieder zu mir zurück.24Und als David seine Frau Batseba getröstet hatte, ging er zu ihr hinein und schlief bei ihr. Und sie gebar einen Sohn, den nannte er Salomo. Und der HERR liebte ihn. (ЛЄр 22:9)25Und er tat ihn unter die Hand des Propheten Nathan; der nannte ihn Jedidja[1] um des HERRN willen.
Die Eroberung der Hauptstadt der Ammoniter
26So kämpfte nun Joab gegen Rabba, die Stadt der Ammoniter, und eroberte die Königsstadt (2Сам 11:1; ЛЄр 20:1)27und sandte Boten zu David und ließ ihm sagen: Ich habe gekämpft gegen Rabba und auch die Wasserstadt eingenommen.28So bring nun das übrige Kriegsvolk zusammen und belagere die Stadt und erobere sie, damit nicht ich sie erobere und mein Name über ihr ausgerufen werde.29So brachte David das ganze Kriegsvolk zusammen und zog hin und kämpfte gegen Rabba und eroberte es30und nahm seinem König die Krone vom Haupt; die war an Gewicht einen Zentner Gold schwer, und an ihr waren Edelsteine; und sie wurde David aufs Haupt gesetzt. Und er führte aus der Stadt viel Beute weg.31Aber das Volk darin führte er heraus und stellte sie als Fronarbeiter an die Sägen, die eisernen Pickel und an die eisernen Äxte und ließ sie an den Ziegelöfen arbeiten. So tat er mit allen Städten der Ammoniter. Danach kehrten David und das ganze Kriegsvolk nach Jerusalem zurück.