Псалом 77 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

1 Повчання Асафа. Прислухайся, мій народе, до мого закону, прихили своє вухо до слів моїх уст. 2 Я відкрию уста свої в притчах, розкажу давні загадки: 3 те, що ми почули і що зрозуміли, що розповіли нам наші батьки. 4 Воно в наступному поколінні не сховалося від їхніх дітей, які звіщали хвалу Господню, Його силу, усі Його дивовижні діла, які Він учинив. 5 Він дав свідчення в Якові й встановив закон в Ізраїлі, — те, що Він заповів нашим батькам, аби вони об’явили своїм синам; 6 щоби знало наступне покоління — сини, які народяться; тож вони піднімуться і сповістять це своїм синам, 7 аби ті покладали свою надію на Бога, не забували Божих діянь і шукали Його заповідей; 8 щоб не стали такими, як їхні батьки — родом лукавим і прикрим, який не виправив свого серця, а свій дух не довірив Богові. 9 Сини Єфрема, що натягали луки і стріляли, у день битви втекли. 10 Вони не зберегли Божого завіту, не забажали ходити в Його законі, 11 забули про Його добродійність і всі Його дивовижні діла, які Він їм виявив, 12 перед їхніми батьками — ті дивовижні діла, які Він вчинив у Єгипетській землі, на рівнині Танеос. 13 Він розділив море і провів їх, а води поставив, наче бурдюк, 14 і вів їх хмарою вдень і світлом вогню всю ніч. 15 Він розколов скелю в пустелі й напоїв їх, наче з великої безодні: 16 вивів воду зі скелі, — пустив води, наче ріки. 17 Та вони й надалі продовжували грішити проти Нього, бунтувалися проти Всевишнього в безводній пустелі, 18 випробовували Бога у своїх серцях, вимагаючи їжі для своєї душі. 19 Вони говорили проти Бога й казали: Хіба Бог спроможний приготувати обід у пустелі? 20 Адже коли вдарив Він об скелю, полилися води, та й наповнилися потоки, то чи не спроможний Він дати й хліба, забезпечити Свій народ їжею? 21 Тож Господь почув, піднявся, — і вогонь запалав посеред Якова, над Ізраїлем пронісся гнів, 22 бо не повірили Богові, не повірили в Його спасіння. 23 І Він з висоти звелів хмарам, відкрив небесні брами — 24 і, як їжу, дощем послав їм манну, — дав їм небесний хліб. 25 Людина їла ангельський хліб; Він послав їм вдосталь їжі. 26 Він послав з неба південний вітер, — і силою Своєю навіяв південний суховій; 27 посипав на них м’ясо, немов пил, і пернатих птахів, немов морський пісок: 28 їх багато нападало серед їхнього табору, довкола їхніх поселень. 29 Вони їли й надмірно наситилися, — Він задовольнив їхнє бажання. 30 Та своїх примх вони не позбавилися. Ще їхня їжа була в них у роті, 31 а на них зійшов Божий гнів і вигубив [багатьох] із них, — скував вибраних Ізраїля. 32 У всьому цьому вони продовжували грішити, — не повірили Його чудесам. 33 Їхні дні в марноті проминули, а їхні літа — дуже швидко. 34 Коли Він вигублював їх, вони Його шукали, поверталися, зранку вставали до Бога, 35 згадували, що Бог є їхнім помічником, що Всевишній Бог є їхнім визволителем. 36 Своїми устами вони підлещувалися до Нього, а своїм язиком зводили брехню на Нього. 37 Їхнє серце не було з Ним щире, і вони не були вірні Його завітові. 38 Та Він милосердний, Він простить їхні гріхи, не знищуватиме, а часто відвертатиме Свій гнів, не запалає Своїм всеохоплюючим обуренням. 39 Адже Він пам’ятав, що вони — тіло і вітер, який проходить і не повертається. 40 Як часто вони засмучували Його в пустелі, викликали Його гнів у безводній землі! 41 Вони відвернулися і кинули виклик Богові, викликали обурення Святого Ізраїлевого. 42 Не зберегли в пам’яті той день, коли Він своєю владою вирвав їх із рук гнобителя, 43 коли показав у Єгипті Свої знамення і Свої чудеса на рівнині Танеос. 44 Він перетворив їхні ріки й їхні потоки на кров, щоб не змогли пити. 45 Наслав на них псячих мух, — і ті їх кусали, а також жаб, і ті спустошували їх. 46 Він віддав їхній урожай тлі, а плоди їхньої праці — сарані. 47 Їхні виноградники знищив градом, а їхні шовковиці — морозом. 48 Він віддав їхню худобу градові, а їхнє майно — вогневі. 49 Наслав на них лють Свого гніву, гнів, обурення, скруту, нашестя злих ангелів. 50 Він дав вихід Своєму гнівові, не пощадив їхніх душ від смерті, а їхню худобу прирік на смерть. 51 Він уразив кожного первістка в Єгипті, — первоплоди їхніх болів у поселеннях Хама. 52 Свій народ Він забрав, як овець, і, наче отару, вів їх пустелею. 53 Провадив їх з надією, і вони не мали страху, а їхніх ворогів покрило море. 54 І привів їх до гори Своєї святості — до тієї гори, яку здобула Його правиця. 55 Прогнав з-перед їхнього обличчя народи і дав їм через жеребкування наділи спадщини, і розселив ізраїльські племена по їхніх поселеннях. 56 А вони випробовували і засмучували Всевишнього Бога, не зберігали Його настанов. 57 Вони, як і їхні батьки, відступили і порушили завіт, — стали покрученим луком. 58 Викликали Його гнів своїми жертовниками, — своїми ідолами збудили в Нього ревнощі. 59 Бог почув — і відвернувся та вельми погордував Ізраїлем; 60 Він покинув намет у Силомі — місце Свого перебування, де проживав між людьми. 61 І силу Він їхню передав у полон, і їхню красу — у руки ворога. 62 Він Свій народ віддав під меч і знехтував Своєю спадщиною. 63 Вогонь поглинув їхніх юнаків, і їхні дівчата не були оплакані. 64 Їхні священики загинули від меча, і їхні вдови не будуть оплакані. 65 Та Господь, наче від сну пробудився, наче велетень, розігрітий вином, — 66 і розгромив Своїх ворогів з тилу, піддав їх вічній ганьбі. 67 Він відкинув оселі Йосифа, не обрав племені Єфрема, 68 а вибрав плем’я Юди — гору Сіон, яку полюбив. 69 І звів Свою святиню, яка наче одноріг, заснував її на землі навіки. 70 І вибрав Давида, Свого раба, і забрав його від овечих отар, — 71 Він забрав його від овець з ягнятами, щоби пасти Свій народ — Якова, і Свій спадок — Ізраїля. 72 І той пас їх у простоті свого серця і провадив їх у мудрості своїх рук.

Trost aus Gottes früheren Taten