Йова 3 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

1 Після цього Йов відкрив свої уста 2 і прокляв свій день, кажучи: 3 Нехай пропаде день, в який я народився, і ніч, в яку сказали: Ось хлоп’я! 4 Нехай буде той день темрявою, і нехай Господь згори його не шукає, і хай не зійде світло на нього. 5 Нехай же його охопить темрява і тінь смерті, нехай на нього надійде морок. 6 Нехай буде проклятим день і та ніч, нехай понесе його темрява. Хай не буде днем року, і хай не буде зарахований до днів місяця. 7 Але нехай та ніч буде болем, і хай не прийде на неї веселість чи радість. 8 Але нехай прокляне її той, хто проклинає той день, той, хто бажає заволодіти великим китом. 9 Хай потемніють зорі тієї ночі, нехай залишиться темною і до світання хай не прийде, і хай не побачить ранкової зорі, як сходить, 10 тому що не замкнула дверей лона моєї матері. Бо відняло би біль від моїх очей. 11 Чому ж я не помер у лоні, а вийшов з лона, і чому я відразу не помер? 12 Чому ж мене зустріли коліна? Чому ж я ссав груди? 13 Тепер же, лігши, мовчав би я, і, заснувши, спочив би я 14 із царями, радниками землі, які хвалилися мечами, 15 чи з володарями, у кого багато золота, які наповнили свої доми сріблом, 16 чи наче покидьок, який виходить з лона матері, чи наче немовлята, які не побачили світла. 17 Там безбожні спалили гнів люті, там спочили змучені тілом. 18 Спільно старі не почули голосу збирача податків. 19 Там є малий, великий і раб, який боявся свого володаря. 20 Чому ж дано світло тим, хто в гіркоті, і життя — тим, хто в душевних болях, 21 які бажають смерті й не осягають, копають, наче за скарбами, 22 і дуже радими стали б, якщо би здобули? 23 Смерть для чоловіка — спочинок, бо замкнув Бог довкруги нього. 24 Бо стогін приходить перед моєю їжею, і я ллю сльози, огорнений страхом. 25 Бо страх, над яким я роздумував, прийшов на мене, і той, кого я боявся, зустрів мене. 26 Я не був у мирі й не замовк, і я не спочив, а на мене прийшов гнів.

Lutherbibel 2017

від Deutsche Bibelgesellschaft

Hiobs Klage

1 Danach tat Hiob seinen Mund auf und verfluchte seinen Tag. 2 Und Hiob sprach: 3 Ausgelöscht sei der Tag, an dem ich geboren bin, und die Nacht, da man sprach: Ein Knabe kam zur Welt! (Єр 20:14) 4 Jener Tag sei Finsternis, und Gott droben frage nicht nach ihm! Kein Glanz soll über ihm scheinen! 5 Finsternis und Dunkel sollen ihn überwältigen und düstere Wolken über ihm bleiben, und Verfinsterung am Tage mache ihn schrecklich! 6 Jene Nacht – das Dunkel nehme sie hinweg, sie soll sich nicht unter den Tagen des Jahres freuen noch in die Zahl der Monde kommen! 7 Siehe, jene Nacht sei unfruchtbar und kein Jauchzen darin! 8 Es sollen sie verfluchen, die einen Tag verfluchen können, und die da kundig sind, den Leviatan zu wecken! 9 Ihre Sterne sollen finster sein in ihrer Dämmerung. Die Nacht hoffe aufs Licht, doch es komme nicht, und sie sehe nicht die Wimpern der Morgenröte, 10 weil sie nicht verschlossen hat die Tür des Leibes meiner Mutter und nicht verborgen das Unglück vor meinen Augen! 11 Warum bin ich nicht gestorben im Mutterschoß? Warum bin ich nicht umgekommen, als ich aus dem Mutterleib kam? 12 Warum hat man mich auf den Schoß genommen?^[1] Warum bin ich an den Brüsten gesäugt? 13 Dann läge ich da und wäre still, dann schliefe ich und hätte Ruhe 14 mit den Königen und Ratsherren auf Erden, die sich Grüfte erbauten, (2Сам 18:18) 15 oder mit den Fürsten, die Gold hatten und deren Häuser voll Silber waren; 16 wie eine Fehlgeburt, die man verscharrt hat, hätte ich nie gelebt, wie Kinder, die das Licht nie gesehen haben. 17 Dort haben die Frevler aufgehört mit Toben; dort ruhen, die viel Mühe gehabt haben. 18 Da haben die Gefangenen allesamt Frieden und hören nicht die Stimme des Treibers. 19 Da sind Klein und Groß gleich und der Knecht ist frei von seinem Herrn. 20 Warum gibt Gott das Licht dem Mühseligen und das Leben den betrübten Herzen – 21 die auf den Tod warten, und er kommt nicht, und nach ihm suchen mehr als nach Schätzen, (Об 9:6) 22 die sich sehr freuten und fröhlich wären, wenn sie ein Grab bekämen –, 23 dem Mann, dessen Weg verborgen ist, dem Gott den Pfad ringsum verdeckt hat? (Йов 19:8) 24 Denn wenn ich essen soll, muss ich seufzen, und mein Schreien fährt heraus wie Wasser. 25 Denn was ich gefürchtet habe, ist über mich gekommen, und wovor mir graute, hat mich getroffen. 26 Ich hatte keinen Frieden, keine Rast, keine Ruhe, da kam schon wieder ein Ungemach!