Буття 37 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

1 Яків оселився на землі, де жив його батько, — в Ханаанській землі. 2 Ось родовід Якова. Йосиф мав сімнадцять років і, будучи юнаком, пас овець зі своїми братами — із синами Вали та синами Зелфи, дружин свого батька. Йосиф приніс погану вістку своєму батькові Ізраїлеві. 3 Яків же любив Йосифа більше за всіх своїх синів, бо він був сином його старості, і справив йому барвистий одяг. 4 А його брати, побачивши, що батько любить його більше за всіх своїх синів, зненавиділи його і ні про що не могли з ним спокійно говорити. 5 Якось наснився Йосифові сон, і він розповів його своїм братам: 6 Послухайте той сон, який наснився мені, — сказав їм, — 7 здавалося мені, що ми серед поля в’язали снопи, і мій сніп устав і випростувався; ваші ж снопи, стоячи довкола, поклонилися моєму снопові. 8 А брати сказали йому: Невже ти насправді царюватимеш^[1] над нами, невже ти насправді пануватимеш^[2] над нами? І ще більше зросла ненависть до нього через його сни та через його розповіді. 9 А він побачив інший сон — та й виклав його своєму батькові й своїм братам: Ось наснився мені інший сон, — сказав він, — наче мені поклонялися сонце, місяць і одинадцять зірок. 10 І докорив йому його батько, промовивши до нього: Що це за сон, який наснився тобі? Невже насправді я і твоя мати з твоїми братами прийдемо^[3] поклонитися тобі до землі? 11 Тож його брати сповнилися до нього заздрощами, а батько його зберіг у пам’яті сказане. 12 Якось пішли його брати пасти овець свого батька в Сихем. 13 А Ізраїль сказав Йосифові: Хіба не пасуть твої брати в Сихемі? Іди, посилаю тебе до них. А той відповів йому: Ось я. 14 Тож Ізраїль йому сказав: Коли підеш, подивися, чи твої брати і вівці здорові, та й принеси мені вістку. І послав його з Хевронської долини, і той пішов у Сихем. 15 І, як він блукав у долині, натрапив на нього чоловік. Тож запитав його чоловік, кажучи: Що шукаєш? 16 Він же відповів: Шукаю моїх братів; підкажи мені, де вони пасуть? 17 А чоловік йому сказав: Вони відійшли звідси, та я чув, як вони говорили: Підемо в Дотаїм. Тож пішов Йосиф за своїми братами і знайшов їх у Дотаїмі. 18 Ті побачили його здалека і, перш ніж він наблизився до них, задумали лихе, — щоб його вбити. 19 Тож брати заговорили між собою: Ось іде той сновида. 20 Тому тепер ходімо, вб’ємо його! Ми вкинемо його в одну з ям і скажемо: Лютий звір загриз його; і побачимо, що буде з його снами. 21 Та Рувим, почувши, вирвав його з їхніх рук і сказав: Не губімо його душі! 22 Не проливайте крові, вкиньте його он у ту яму в пустелі та рук не накладайте на нього, — сказав їм Рувим, щоб вирвати його з їхніх рук та повернути його батькові. 23 І сталося, коли Йосиф прийшов до своїх братів, то вони здерли з Йосифа барвисте вбрання, яке було на ньому, 24 і взяли, та й укинули його до ями — у порожній колодязь, в якому не було води. 25 Вони сіли їсти хліб і, підвівши очі, побачили: ось мандрівники-ізмаїльці йшли з Ґалаада, а їхні верблюди були нав’ючені пахощами, смолою і миррою. Йшли вони, прямуючи до Єгипту. 26 Тож Юда сказав своїм братам: Яка нам користь, коли вб’ємо нашого брата і скриємо його кров? 27 Давайте віддамо його цим ізмаїльцям, а наші руки хай не будуть на ньому, адже він — наш брат, наше тіло! І брати послухали його. 28 І проходили люди — мадіянці-купці, а брати витягли і вивели Йосифа з ями. Вони віддали Йосифа ізмаїльцям за двадцять золотих, і ті відвели Йосифа в Єгипет. 29 А Рувим повернувся до ями і не побачив Йосипа в ямі. Він роздер на собі одяг, 30 повернувся до своїх братів і сказав: Хлопця нема, а я — куди тепер піду? 31 Вони ж взяли Йосифового плаща, зарізали козла і вимазали плаща кров’ю. 32 І відіслали барвистого плаща, віднесли своєму батькові, та й сказали: Це ми знайшли, упізнавай, чи це плащ твого сина, чи ні? 33 І той упізнав його, і сказав: Це плащ мого сина; лютий звір його загриз, звір викрав Йосифа. 34 Тож Яків роздер на собі одяг, одягнув мішковину на свої стегна і оплакував свого сина багато днів. 35 Зібралися ж усі його сини й дочки, — вони прийшли втішити його, але він не бажав утішатися, кажучи: З плачем піду я до мого сина, до аду. Так плакав за ним його батько. 36 А мадіянці в Єгипті віддали Йосифа Петефрієві, євнухові фараона, — начальникові охорони.

Lutherbibel 2017

від Deutsche Bibelgesellschaft

Josefs Träume

1 Jakob aber wohnte im Lande, in dem sein Vater ein Fremdling gewesen war, im Lande Kanaan. 2 Und dies ist die Geschichte von Jakobs Geschlecht: Josef war siebzehn Jahre alt und hütete mit seinen Brüdern die Schafe; er war Gehilfe bei den Söhnen Bilhas und Silpas, den Frauen seines Vaters, und er hinterbrachte ihrem Vater ihre üble Nachrede. 3 Israel aber hatte Josef lieber als alle seine Söhne, weil er der Sohn seines Alters war, und machte ihm einen bunten Rock. 4 Als nun seine Brüder sahen, dass ihn ihr Vater lieber hatte als alle seine Brüder, wurden sie ihm feind und konnten ihm kein freundliches Wort sagen. 5 Und Josef hatte einen Traum und sagte seinen Brüdern davon; da wurden sie ihm noch mehr feind. 6 Denn er sprach zu ihnen: Hört doch, was mir geträumt hat. 7 Siehe, wir banden Garben auf dem Felde, und meine Garbe richtete sich auf und blieb stehen, aber eure Garben stellten sich ringsumher und neigten sich vor meiner Garbe. 8 Da sprachen seine Brüder zu ihm: Willst du unser König werden und über uns herrschen? Und sie wurden ihm noch mehr feind um seines Traumes und seiner Worte willen. 9 Und er hatte noch einen zweiten Traum, den erzählte er seinen Brüdern und sprach: Ich habe noch einen Traum gehabt; siehe, die Sonne und der Mond und elf Sterne neigten sich vor mir. 10 Und als er das seinem Vater und seinen Brüdern erzählte, schalt ihn sein Vater und sprach zu ihm: Was ist das für ein Traum, den du geträumt hast? Sollen denn ich und deine Mutter und deine Brüder kommen und vor dir niederfallen? 11 Und seine Brüder ereiferten sich über ihn. Aber sein Vater behielt diese Worte.

Josef wird nach Ägypten verkauft

12 Als nun seine Brüder hingegangen waren, um das Vieh ihres Vaters in Sichem zu weiden, (Бут 33:18) 13 sprach Israel zu Josef: Hüten nicht deine Brüder das Vieh in Sichem? Komm, ich will dich zu ihnen senden. Er aber sprach: Hier bin ich. 14 Und er sprach: Geh hin und sieh, ob’s gut steht um deine Brüder und um das Vieh, und sage mir dann, wie sich’s verhält. Und er sandte ihn aus dem Tal von Hebron, und er kam nach Sichem. (Бут 35:27) 15 Da fand ihn ein Mann, wie er umherirrte auf dem Felde; der fragte ihn und sprach: Was suchst du? 16 Er antwortete: Ich suche meine Brüder; sage mir doch, wo sie hüten. 17 Der Mann sprach: Sie sind von dannen gezogen; denn ich hörte, dass sie sagten: Lasst uns nach Dotan gehen. Da zog Josef seinen Brüdern nach und fand sie in Dotan. 18 Als sie ihn nun sahen von ferne, ehe er nahe zu ihnen kam, machten sie einen Anschlag, dass sie ihn töteten, 19 und sprachen untereinander: Seht, der Träumer kommt daher! 20 So kommt nun und lasst uns ihn töten und in eine Grube werfen und sagen, ein böses Tier habe ihn gefressen; so wird man sehen, was seine Träume sind. 21 Als das Ruben hörte, wollte er ihn aus ihren Händen erretten und sprach: Lasst uns ihn nicht töten! (Бут 42:22) 22 Und weiter sprach Ruben zu ihnen: Vergießt nicht Blut, sondern werft ihn in die Grube hier in der Wüste und legt die Hand nicht an ihn! Er wollte ihn aber aus ihrer Hand erretten und seinem Vater wiederbringen. 23 Als nun Josef zu seinen Brüdern kam, zogen sie ihm seinen Rock aus, den bunten Rock, den er anhatte, (Бут 3:1) 24 und nahmen ihn und warfen ihn in die Grube; aber die Grube war leer und kein Wasser darin. 25 Und sie setzten sich nieder, um zu essen. Indessen hoben sie ihre Augen auf und sahen eine Karawane von Ismaelitern kommen von Gilead mit ihren Kamelen; die trugen kostbares Harz, Balsam und Myrrhe und zogen hinab nach Ägypten. 26 Da sprach Juda zu seinen Brüdern: Was hilft’s uns, dass wir unsern Bruder töten und sein Blut verbergen? 27 Kommt, lasst uns ihn den Ismaelitern verkaufen, damit sich unsere Hände nicht an ihm vergreifen; denn er ist unser Bruder, unser Fleisch und Blut. Und sie gehorchten ihm. 28 Als aber die midianitischen Kaufleute vorüberkamen, zogen sie ihn heraus aus der Grube und verkauften ihn um zwanzig Silberstücke den Ismaelitern; die brachten ihn nach Ägypten. (Бут 25:2; Лев 27:1) 29 Als nun Ruben wieder zur Grube kam und Josef nicht darin fand, zerriss er sein Kleid 30 und kam wieder zu seinen Brüdern und sprach: Der Knabe ist nicht da! Wo soll ich hin? 31 Da nahmen sie Josefs Rock und schlachteten einen Ziegenbock und tauchten den Rock ins Blut 32 und schickten den bunten Rock hin und ließen ihn ihrem Vater bringen und sagen: Diesen haben wir gefunden; sieh, ob’s deines Sohnes Rock sei oder nicht. 33 Er erkannte ihn aber und sprach: Es ist meines Sohnes Rock; ein böses Tier hat ihn gefressen, zerrissen, zerrissen ist Josef! (Бут 20:1) 34 Und Jakob zerriss seine Kleider und legte ein härenes Tuch um seine Lenden und trug Leid um seinen Sohn lange Zeit. 35 Und alle seine Söhne und Töchter kamen zu ihm, ihn zu trösten; aber er wollte sich nicht trösten lassen und sprach: Ich werde mit Leid zu meinem Sohn in die Grube fahren. Und sein Vater beweinte ihn. 36 Aber die Midianiter verkauften ihn in Ägypten an Potifar, des Pharao Kämmerer und Obersten der Leibwache.