1Я, Павло, особисто закликаю вас із лагідністю і добротою Христа, – я, той хто«покірний, коли присутній» між вами, «а коли відсутній, то сміливий» стосовно вас.2Прошу вас: коли я прийду, не змушуйте мене вдаватися до сміливості, яку я рішуче розраховую проявити щодо тих, хто вважає, що ми живемо по-тілесному.3Адже, живучи в тілі, воюємо не по-тілесному.4І зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна Богом для руйнування фортець. Ми руйнуємо задуми5та кожну зарозумілість[1], яка противиться пізнанню Бога, а також беремо в полон кожну думку на послух Христу.6І ми готові покарати будь-яку непокору, як тільки ваш послух стане довершеним.7Ви дивитеся на зовнішність. Але коли хтось впевнений, що він належить Христу, то нехай візьме до уваги, що ми, як і він, Христові.8І навіть якщо я ще більше вихваляюся нашою владою, яку нам дав Господь для вашого збудування, а не для руйнування, то я за це не буду осоромлений.9Хай вам не здається, що я хочу залякати вас своїми листами.10Адже дехто каже: «Його листи вагомі та сильні, але коли приходить особисто, то він слабкий і слова його незначні».11Така людина нехай врахує те, що якими ми є на слові в листах, коли відсутні, такими ж є і на ділі, коли присутні.12Ми не сміємо судити або прирівнювати себе до тих, що самі себе рекомендують. Вони, вимірюючи себе собою та порівнюючи себе із собою, не є розумними.13Ми ж не будемо хвалитися безмірно, а лише в межах служіння, яке нам визначив Бог, щоб досягнути й вас.14Бо ми не виходимо за ці межі, ніби не досягнули вас, адже ми досягнули і вас Доброю Звісткою Христа.15Ми не хвалимося надмірно чужою працею, а сподіваємося, що, у міру того, як ваша віра зростатиме, зростатимуть і межі нашого служіння серед вас,16щоби звіщати Добру Звістку поза вашими околицями, а не хвалитися зробленим на чужому полі.17«А хто вихваляється, нехай вихваляється в Господі»[2].18Адже схвалений не той, хто сам себе рекомендує, а той, кого рекомендує Господь.