1Повчання Асафа. Боже, чому Ти покинув нас навіки? Чому гнів Твій палає на овець Твого пасовища?2Згадай громаду Свою, яку придбав Ти віддавна, викупив як плем’я Свого спадку, гору Сіон, на якій Ти оселився.3Спрямуй кроки Твої до вікових руїн – усе зруйнував ворог у святилищі!4Супротивники Твої ревли посеред місць зборів Твого народу, поставили знамена свої як знаки свого панування.5Поводилися ніби лісоруб, що замахнувся сокирою на гущавину лісу.6Та й тепер стесують разом різьблення Храму сокирами й топірцями.7Вогню віддали святилище Твоє, збезчестили, із землею зрівняли помешкання імені Твого.8Промовили в серцях своїх: «Знищимо їх дотла!» Вони спалили усі місця зборів Божих на землі.9Ми не бачимо ознак Божих, немає більше пророка, і немає з нами того, хто знав би, доки так буде.10Доки, Боже, глумитиметься супротивник? Невже вічно глузуватиме ворог з імені Твого?11Чому Ти стримуєш руку Свою, правицю Свою? Витягни її із пахви, вразь їх!12Боже, Царю мій споконвічний, що здійснюєш спасіння посеред землі!13Ти розділив море міццю Своєю, розтрощив голови морським чудовиськам.14Ти розбив голову Левіятана, віддав його на поживу народові пустелі.15Ти висікав джерело і потік, Ти висушував ріки, завжди повноводні.[1]16Тобі належить і день, і ніч; Ти встановив світило небесне й сонце;17Ти визначив усі межі землі, Ти створив літо й зиму.18Згадай, як ганьбив ворог Тебе, ГОСПОДИ, і народ безумний зневажав Твоє ім’я.19Не віддавай звірам душі голубки Своєї, про життя страдників Твоїх не забувай навіки.20Поглянь на Завіт Свій, бо наповнилися темні кутки землі осередками насильства.21Нехай пригнічений не повертається посоромленим, пригноблений і бідний нехай прославлять ім’я Твоє.22Повстань, Боже, втруться в судову суперечку Свою; згадай, як ганьбить Тебе нерозумний цілий день.23Не забувай крику супротивників Своїх, лементу, що його здіймають безупинно бунтівники проти Тебе.