1Роздуми Давидові, коли він був у печері.[1] Молитва. Голосно до ГОСПОДА волаю, голосно ГОСПОДА благаю.2Виливаю перед Ним скаргу мою, розповів Йому про скорботу свою.3Коли знемагав у мені дух, Ти знав стежину мою. На дорозі, якою я йшов, вони сховали для мене пастку.4Поглянь, Господи, праворуч і побач: ніхто не впізнає мене, загинув притулок мій, нікому немає діла до душі моєї.5До Тебе волаю я, ГОСПОДИ, кажучи: «Ти – пристановище моє, доля моя на землі живих».6Прислухайся до волання мого, бо знемігся я дуже; визволи мене від моїх переслідувачів, адже вони сильніші за мене.7Виведи з в’язниці душу мою, щоб прославити мені ім’я Твоє. Зберуться праведні довкола мене, коли Ти мені віддячиш.