Lukas 15 | Einheitsübersetzung 2016

Einheitsübersetzung 2016

Das Doppelgleichnis vom verlorenen Schaf und von der verlorenen Drachme

1 Alle Zöllner und Sünder kamen zu ihm, um ihn zu hören. 2 Die Pharisäer und die Schriftgelehrten empörten sich darüber und sagten: Dieser nimmt Sünder auf und isst mit ihnen. 3 Da erzählte er ihnen dieses Gleichnis und sagte: (Joh 10,11) 4 Wenn einer von euch hundert Schafe hat und eins davon verliert, lässt er dann nicht die neunundneunzig in der Wüste zurück und geht dem verlorenen nach, bis er es findet? (Mt 18,12) 5 Und wenn er es gefunden hat, nimmt er es voll Freude auf die Schultern, 6 und wenn er nach Hause kommt, ruft er die Freunde und Nachbarn zusammen und sagt zu ihnen: Freut euch mit mir, denn ich habe mein Schaf wiedergefunden, das verloren war! 7 Ich sage euch: Ebenso wird im Himmel mehr Freude herrschen über einen einzigen Sünder, der umkehrt, als über neunundneunzig Gerechte, die keine Umkehr nötig haben. 8 Oder wenn eine Frau zehn Drachmen hat und eine davon verliert, zündet sie dann nicht eine Lampe an, fegt das Haus und sucht sorgfältig, bis sie die Drachme findet? 9 Und wenn sie diese gefunden hat, ruft sie die Freundinnen und Nachbarinnen zusammen und sagt: Freut euch mit mir, denn ich habe die Drachme wiedergefunden, die ich verloren hatte! 10 Ebenso, sage ich euch, herrscht bei den Engeln Gottes Freude über einen einzigen Sünder, der umkehrt.

Das Gleichnis vom verlorenen Sohn

11 Weiter sagte Jesus: Ein Mann hatte zwei Söhne. (Mt 21,28) 12 Der jüngere von ihnen sagte zu seinem Vater: Vater, gib mir das Erbteil, das mir zusteht! Da teilte der Vater das Vermögen unter sie auf. 13 Nach wenigen Tagen packte der jüngere Sohn alles zusammen und zog in ein fernes Land. Dort führte er ein zügelloses Leben und verschleuderte sein Vermögen. 14 Als er alles durchgebracht hatte, kam eine große Hungersnot über jenes Land und er begann Not zu leiden. 15 Da ging er zu einem Bürger des Landes und drängte sich ihm auf; der schickte ihn aufs Feld zum Schweinehüten. 16 Er hätte gern seinen Hunger mit den Futterschoten gestillt, die die Schweine fraßen; aber niemand gab ihm davon. (Lk 16,21) 17 Da ging er in sich und sagte: Wie viele Tagelöhner meines Vaters haben Brot im Überfluss, ich aber komme hier vor Hunger um. 18 Ich will aufbrechen und zu meinem Vater gehen und zu ihm sagen: Vater, ich habe mich gegen den Himmel und gegen dich versündigt. (Ps 51,6) 19 Ich bin nicht mehr wert, dein Sohn zu sein; mach mich zu einem deiner Tagelöhner! 20 Dann brach er auf und ging zu seinem Vater. Der Vater sah ihn schon von Weitem kommen und er hatte Mitleid mit ihm. Er lief dem Sohn entgegen, fiel ihm um den Hals und küsste ihn. 21 Da sagte der Sohn zu ihm: Vater, ich habe mich gegen den Himmel und gegen dich versündigt; ich bin nicht mehr wert, dein Sohn zu sein.^[1] 22 Der Vater aber sagte zu seinen Knechten: Holt schnell das beste Gewand und zieht es ihm an, steckt einen Ring an seine Hand und gebt ihm Sandalen an die Füße! 23 Bringt das Mastkalb her und schlachtet es; wir wollen essen und fröhlich sein. 24 Denn dieser, mein Sohn, war tot und lebt wieder; er war verloren und ist wiedergefunden worden. Und sie begannen, ein Fest zu feiern. (Eph 2,1) 25 Sein älterer Sohn aber war auf dem Feld. Als er heimging und in die Nähe des Hauses kam, hörte er Musik und Tanz. 26 Da rief er einen der Knechte und fragte, was das bedeuten solle. 27 Der Knecht antwortete ihm: Dein Bruder ist gekommen und dein Vater hat das Mastkalb schlachten lassen, weil er ihn gesund wiederbekommen hat. 28 Da wurde er zornig und wollte nicht hineingehen. Sein Vater aber kam heraus und redete ihm gut zu. 29 Doch er erwiderte seinem Vater: Siehe, so viele Jahre schon diene ich dir und nie habe ich dein Gebot übertreten; mir aber hast du nie einen Ziegenbock geschenkt, damit ich mit meinen Freunden ein Fest feiern konnte. 30 Kaum aber ist der hier gekommen, dein Sohn, der dein Vermögen mit Dirnen durchgebracht hat, da hast du für ihn das Mastkalb geschlachtet. 31 Der Vater antwortete ihm: Mein Kind, du bist immer bei mir und alles, was mein ist, ist auch dein. (Joh 17,10) 32 Aber man muss doch ein Fest feiern und sich freuen; denn dieser, dein Bruder, war tot und lebt wieder; er war verloren und ist wiedergefunden worden.

Новий Переклад Українською

Притча про втрачену вівцю

1 Усі митники та грішники приходили до Ісуса, щоб послухати Його. 2 Але фарисеї та книжники нарікали кажучи: ―Він грішників приймає та їсть разом із ними. 3 Тоді Він розповів їм притчу: 4 ―Який чоловік із вас, маючи сто овець та загубивши одну з них, не залишить дев’яносто дев’ять у пустелі та не піде шукати загублену, доки не знайде її? 5 І, знайшовши, з радістю покладе її на свої плечі. 6 Прийшовши додому, він покличе своїх друзів та сусідів, кажучи їм: «Радійте зі мною, бо я знайшов мою загублену вівцю». 7 Кажу вам: на небі буде більше радості за одного грішника, що кається, ніж за дев’яноста дев’ятьох праведників, які не потребують покаяння.

Притча про загублену монету

8 Або яка жінка, маючи десять драхм^[1] та загубивши одну з них, не запалює світильника й не замітає в хаті, шукаючи уважно, доки не знайде? 9 А знайшовши, кличе приятельок та сусідок і каже: «Радійте зі мною, бо я знайшла загублену драхму». 10 Такою, кажу вам, є радість ангелів Божих за одного грішника, який кається.

Притча про блудного сина

11 Він також сказав: ―Один чоловік мав двох синів. 12 Молодший із них сказав батькові: «Батьку, дай мені мою частину спадщини». І той поділив між ними майно. 13 Через декілька днів молодший син, зібравши все, відправився в далекий край і там розтратив усе своє майно, живучи розпусно. 14 Коли ж він усе витратив, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. 15 І пішов та пристав до одного з жителів того краю, а той послав його на свої поля пасти свиней. 16 Він бажав би наїстися хоча б стручками ріжкового дерева, які їли свині, але ніхто не давав йому. 17 Опам’ятавшись, він сказав: «Скільки наймитів мого батька мають хліба вдосталь, а я тут помираю з голоду! 18 Встану, піду до свого батька та скажу йому: „Батьку, согрішив я проти Неба та проти тебе 19 і вже не достойний називатися твоїм сином. Прийми мене, як одного з твоїх наймитів!“» 20 І, вставши, пішов до свого батька. Коли він був ще далеко, батько побачив його, змилосердився над ним та побіг до нього, обійняв його та почав цілувати. 21 Син промовив до нього: «Батьку! Я согрішив проти Неба й проти тебе і вже недостойний називатися твоїм сином!» 22 Батько ж промовив до своїх рабів: «Принесіть швидко найкращу одежу, одягніть його і дайте перстень йому на руку та взуття на ноги! 23 Приведіть відгодоване теля та заколіть його! Будемо їсти та веселитись, 24 бо цей син мій був мертвий та ожив, пропав та знайшовся!» І почали веселитися. 25 А старший його син був у полі; і коли, повертаючись із поля, наблизився до дому, почув музику й танці. 26 Покликавши одного зі слуг, запитав: «Що це таке?» 27 «Твій брат прийшов, – сказав той, – і твій батько заколов відгодоване теля, бо його син повернувся живий та здоровий». 28 Він розлютився та не схотів увійти в дім. Батько ж його, вийшовши, став його просити. 29 Але він відповів своєму батькові: «Я стільки років служив тобі й ніколи не нехтував твоїм наказом, а ти жодного разу не дав мені й козенятка, щоб я повеселився з моїми друзями. 30 Але коли прийшов цей син твій, що розтратив твоє майно з блудницями, ти заколов для нього відгодоване теля». 31 Батько відповів йому: «Дитино, ти завжди зі мною, і все, що в мене є, – твоє. 32 Веселитися ж і радіти треба тому, що цей брат твій був мертвий та ожив, пропав та знайшовся».