Йова 2:3 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

1 Було ж подібно до того дня, і ангели Божі прийшли, щоб постати перед Господом, а серед них прийшов і диявол. 2 І Господь запитав диявола: Звідки ти йдеш? Тоді сказав диявол перед Господом: Я прийшов, пройшовши піднебесну і обійшовши всесвіт. 3 Сказав же Господь: Чи ж ти звернув увагу на Мого раба Йова? Адже немає з усіх, що на землі, такого незлобливого, як він, чоловіка, праведного, невинного, побожного, що віддаляється від усякого зла! Ще має незлобність. Ти ж дарма сказав знищити його маєток. 4 А диявол у відповідь сказав Господу: Шкіра за шкіру. Те, чим людина володіє, вона дасть у викуп за свою душу. 5 Ні, але простягнувши Твою руку, доторкнися до його тіла і його костей. Чи ж не поблагословить Тебе в обличчя? 6 Та Господь сказав дияволові: Ось Я передаю його тобі, тільки збережи його душу! 7 Вийшовши від Господа, диявол уразив Йова страшними гнійними струпами — від голови аж до ніг. 8 І той узяв черепок, щоб зшкрябувати гній, і сидів на гноїщі за містом. 9 А коли пройшло багато часу, то його жінка промовила до нього: Доки терпітимеш, кажучи: Ось почекаю час ще недовго, очікуючи надію мого спасіння. Бо ось із землі знищено пам’ять про тебе, синів і дочок, болі й муки мого лона, які я надаремно боляче переносила. Ти ж сам сидиш у гної червів, ночуючи на дворі. А я мандрую і служу з місця на місце, і з дому до дому, очікуючи, коли зайде сонце, щоб я спочила від трудів і болів, які мене тепер охоплюють. Але скажи якесь слово на Господа і помирай! 10 Він же, поглянувши на неї, сказав: Ти промовила, як одна з нерозумних жінок. Якщо ми прийняли добро з руки Господа, то хіба не перетерпимо зло? У всьому цьому, що з ним трапилося, Йов нічим не згрішив устами перед Богом. 11 Почувши про все зло, яке найшло на нього, троє його друзів прийшли до нього, — кожний з власної країни: Еліфас, цар теманський, Валдад, тиран савхейський, Софар, цар мінейський, і вони прийшли до нього одностайно, щоб його потішити і відвідати. 12 Побачивши його здалека, вони не впізнали його і, закричавши гучним голосом, заплакали, роздерши кожний свій одяг і посипавши себе землею. 13 Сім днів і сім ночей вони сиділи з ним, і ніхто з них не заговорив, бо бачили, що рана страшна і дуже велика.