Römer 9 | Новий Переклад Українською

Печаль Павла за Ізраїль

1 Я кажу правду в Христі, не обманюю, і моє сумління підтверджує це через Святого Духа: 2 у мене в серці велика печаль і невпинний біль. 3 Адже я бажав би бути проклятим і відлученим від Христа заради моїх братів, моїх рідних за тілом, 4 тобто за народ Ізраїлю. Їм належить усиновлення, слава, заповіти, законодавство, служіння та обітниці. 5 Їхніми є патріархи й від них за тілом Христос – Бог над усіма, благословенний навіки! Амінь.

Як Бог обирає

6 Але це не означає, що Слово Боже не збулося. Адже не всі, хто походить з Ізраїлю, – це Ізраїль. 7 І не всі нащадки Авраама є його дітьми. Бо написано: «Через Ісаака буде названо тобі нащадка».* 8 Тобто не тілесні діти є дітьми Божими, а діти обітниці вважаються нащадками. 9 Бо ось якими були слова обітниці: «У призначений час Я повернуся, і у Сарри буде син».* 10 І не тільки це, але й Ревека отримала обітницю, завагітнівши від нашого батька Ісаака. 11 Бо коли близнюки ще не народилися й не зробили нічого доброго чи поганого (щоб намір Божий у вибранні залишився 12 не від учинків, але від Того, Хто кличе), їй було сказано: «Старший служитиме молодшому».* 13 Як написано: «Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів».* 14 Що тоді скажемо? Невже Бог несправедливий? Зовсім ні! 15 Бо Він каже Мойсеєві: «Я помилую того, кого хочу помилувати, і зглянуся над тим, над ким хочу зглянутись».* 16 Отже, це залежить не від того, хто хоче, і не від того, хто біжить, а від Божої милості. 17 Бо Писання говорить фараонові: «Я поставив тебе для того, щоб показати через тебе Мою силу й щоб ім’я Моє звіщалося по всій землі».* 18 Отже, Бог милує, кого хоче, і, кого хоче, робить черствим. 19 Хтось мені скаже: «Чому тоді Він звинувачує? Бо хто здатний противитися Його волі?» 20 Але хто ти, людино, щоб сперечатися з Богом? Чи виріб скаже тому, хто його створив: «Чому ти зробив мене таким?»* 21 Хіба гончар не має влади над глиною, щоб із тієї ж глини зробити одну посудину для почесного вжитку, а іншу – для звичайного? 22 А що, коли Бог, бажаючи проявити Свій гнів і виявити Свою силу, з великим терпінням щадив посудини гніву, підготовлені до знищення, 23 щоб виявити багатство Своєї слави посудинам Його милосердя, які Він заздалегідь підготував до слави, – 24 нам, покликаним не тільки з-поміж юдеїв, але й з-поміж язичників? 25 Як сказав у Осії: «Я назву Моїм народом не Мій народ і нелюбу – улюбленою»,* 26 а також: «Там, де їм було сказано: „Ви не Мій народ“, їх будуть називати синами живого Бога».* 27 Ісая проголошує про Ізраїль: «Навіть якщо кількість синів Ізраїля буде як морського піску, врятований буде лише залишок. 28 Бо Господь швидко та остаточно виконає Своє Слово на землі».* 29 І як сказав Ісая раніше: «Якби Господь Воїнств не залишив нам нащадка, ми б стали як Содом й були б подібні до Гоморри».*

Невіра Ізраїлю

30 Що тоді скажемо? Язичники, які не прагнули праведності, здобули її – праведність, яка походить від віри. 31 А Ізраїль, який шукав Закону праведності, не досягнув цього. 32 Чому? Тому що вони шукали не вірою, а ділами Закону. Вони спіткнулися об камінь спотикання. 33 Як написано: «Ось я кладу на Сіоні Камінь спотикання і Скелю падіння, і той, хто вірить у Нього, не буде осоромлений».*

Lutherbibel 2017

Die bleibende Erwählung Israels

1 Ich sage die Wahrheit in Christus und lüge nicht, wie mir mein Gewissen bezeugt im Heiligen Geist, 2 dass ich große Traurigkeit und Schmerzen ohne Unterlass in meinem Herzen habe. 3 Denn ich wünschte, selbst verflucht und von Christus getrennt zu sein für meine Brüder, die meine Stammverwandten sind nach dem Fleisch. 4 Sie sind Israeliten, denen die Kindschaft gehört und die Herrlichkeit und die Bundesschlüsse und das Gesetz und der Gottesdienst und die Verheißungen, 5 denen auch die Väter gehören und aus denen Christus herkommt nach dem Fleisch. Gott, der da ist über allem,* sei gelobt in Ewigkeit. Amen.

Kinder der Verheißung

6 Aber ich sage damit nicht, dass Gottes Wort hinfällig geworden sei. Denn nicht alle sind Israeliten, die von Israel stammen; 7 auch nicht alle, die Abrahams Nachkommen sind, sind darum seine Kinder. Sondern »nach Isaak soll dein Geschlecht genannt werden« 8 Das heißt: Nicht das sind Gottes Kinder, die nach dem Fleisch Kinder sind; sondern nur die Kinder der Verheißung werden zur Nachkommenschaft gerechnet. 9 Denn dies ist ein Wort der Verheißung, da er spricht: »Um diese Zeit will ich kommen, und Sara soll einen Sohn haben.« 10 Aber nicht allein hier ist es so, sondern auch bei Rebekka, die von dem einen, unserm Vater Isaak, schwanger wurde. 11 Ehe die Kinder geboren waren und weder Gutes noch Böses getan hatten, da wurde, auf dass Gottes Vorsatz der Erwählung bestehen bliebe – 12 nicht aus Werken, sondern durch den, der beruft –, zu ihr gesagt: »Der Ältere wird dem Jüngeren dienen«, 13 wie geschrieben steht: »Jakob habe ich geliebt, aber Esau habe ich gehasst.«

Gottes Gnadenwahl

14 Was wollen wir hierzu sagen? Ist denn Gott ungerecht? Das sei ferne! 15 Denn er spricht zu Mose: »Wem ich gnädig bin, dem bin ich gnädig; und wessen ich mich erbarme, dessen erbarme ich mich.« 16 So liegt es nun nicht an jemandes Wollen oder Laufen, sondern an Gottes Erbarmen. 17 Denn die Schrift sagt zum Pharao: »Eben dazu habe ich dich erweckt, dass ich an dir meine Macht erweise und dass mein Name verkündigt werde auf der ganzen Erde.« 18 So erbarmt er sich nun, wessen er will, und verstockt, wen er will. 19 Nun sagst du zu mir: Was beschuldigt er uns dann noch? Wer kann seinem Willen widerstehen? 20 Ja, lieber Mensch, wer bist du denn, dass du mit Gott rechten willst? Spricht etwa ein Werk zu seinem Meister: Warum hast du mich so gemacht? 21 Hat nicht der Töpfer Macht über den Ton, aus demselben Klumpen ein Gefäß zu ehrenvollem und ein anderes zu nicht ehrenvollem Gebrauch zu machen? 22 Da Gott seinen Zorn erzeigen und seine Macht kundtun wollte, hat er mit großer Geduld ertragen die Gefäße des Zorns, die zum Verderben bestimmt waren, 23 auf dass er den Reichtum seiner Herrlichkeit kundtue an den Gefäßen der Barmherzigkeit, die er zuvor bereitet hatte zur Herrlichkeit. 24 So hat er auch uns berufen, nicht allein aus den Juden, sondern auch aus den Heiden. 25 Wie er denn auch durch Hosea spricht: »Ich will das mein Volk nennen, das nicht mein Volk war, und meine Geliebte, die nicht meine Geliebte war.« 26 »Und es soll geschehen: An dem Ort, da zu ihnen gesagt wurde: Ihr seid nicht mein Volk, sollen sie Kinder des lebendigen Gottes genannt werden.« 27 Jesaja aber ruft aus über Israel: »Wenn auch die Zahl der Israeliten wäre wie der Sand am Meer, so wird doch nur der Rest gerettet werden; 28 denn der Herr, der das Wort vollendet, wird bald handeln auf Erden.«* 29 Und wie Jesaja vorausgesagt hat: »Wenn uns nicht der Herr Zebaoth Nachkommen übrig gelassen hätte, so wären wir wie Sodom geworden und gleich wie Gomorra.«

Die Suche nach Gerechtigkeit

30 Was wollen wir hierzu sagen? Die Heiden, die nicht der Gerechtigkeit nachjagten, haben Gerechtigkeit erlangt, nämlich die Gerechtigkeit, die aus dem Glauben kommt. 31 Israel aber, das dem Gesetz der Gerechtigkeit nachjagte, hat das Gesetz nicht erreicht. 32 Warum das? Weil es die Gerechtigkeit nicht aus Glauben suchte, sondern als komme sie aus Werken. Sie haben sich gestoßen an dem Stein des Anstoßes, 33 wie geschrieben steht: »Siehe, ich lege in Zion einen Stein des Anstoßes und einen Fels des Ärgernisses; und wer an ihn glaubt, der soll nicht zuschanden werden.«

Römer 9 | Новий Переклад Українською Lutherbibel 2017