Psalm 49 | Новий Переклад Українською

1 Псалом Асафів. Бог богів – ГОСПОДЬ! Він промовляє, закликає землю від сходу сонця аж до заходу. 2 Із Сіону, досконалої краси, Бог з’явився в сяйві. 3 Іде наш Бог і не мовчить; вогонь перед Ним пожирає й навколо Нього сильно вирує. 4 Він закликає небеса вгорі і землю на суд зі Своїм народом: 5 «Зберіть-но до Мене Моїх вірних, хто уклав Завіт зі Мною при жертві». 6 І небеса сповіщатимуть правду Його, адже Суддя – Сам Бог! Села 7 «Слухай, народе Мій, Я говоритиму; Ізраїлю, Я свідчити буду проти тебе: Я – Бог, твій Бог. 8 Не за жертвоприношення твої Я докорятиму тобі – твої цілопалення завжди переді Мною. 9 Я не прийму вола із твого дому, ані козлів із твоїх кошар. 10 Адже всі тварини в лісі – Мої, і худоба на тисячі пагорбів. 11 Я знаю кожного птаха в горах, і все, що рухається на полях, – зі Мною. 12 Якби Я був голодний, то не сказав би тобі про це, адже Мені належить всесвіт і все, що його наповнює. 13 Хіба Я їм м’ясо биків чи п’ю кров козлів? 14 Принеси Богові в жертву подяку й виконай перед Всевишнім твої обітниці. 15 Поклич Мене в день скорботи – Я визволю тебе, а ти Мене прославиш». 16 Нечестивому ж говорить Бог: «Як ти смієш Мої постанови сповіщати і Завіт Мій в устах своїх носити? 17 Ти ж ненавидиш настанови й кидаєш Слова Мої позад себе? 18 Коли ти бачиш крадія, заводиш із ним приязні стосунки; і від перелюбників маєш свою частку. 19 Вуста твої вживаєш для зла, і язик твій плете підступні каверзи. 20 Сидиш на суді, намовляєш на брата твого, проти сина своєї матері свідчиш ганебне. 21 Ти чинив це, а Я мовчав, тому уявив ти собі, що Я такий, як ти. Я покараю тебе й виставлю звинувачення перед очима твоїми. 22 Зрозумійте ж це ті, хто забуває Бога, щоб Я не розтерзав вас, і не буде кому врятувати. 23 Той, хто приносить у жертву подяку, шанує Мене; і тому, хто торує дорогу правди, покажу Я спасіння Боже».

Lutherbibel 2017

Des Menschen Pracht vergeht

1 Ein Psalm der Korachiter, vorzusingen, nach der Weise »Jugend«. 2 Höret zu, alle Völker; merket auf, alle, die in dieser Zeit leben, 3 einfache Leute und Herren, Reich und Arm, miteinander! 4 Mein Mund soll Weisheit reden, und was mein Herz sagt, soll verständig sein. 5 Ich will einem Spruch mein Ohr neigen und mein Rätsel kundtun beim Klang der Harfe. 6 Warum sollte ich mich fürchten in bösen Tagen, wenn mich die Missetat meiner Widersacher umgibt, 7 die sich verlassen auf Hab und Gut und pochen auf ihren großen Reichtum? 8 Kann doch keiner einen andern auslösen oder für ihn an Gott ein Sühnegeld geben 9 – denn es kostet zu viel, ihr Leben auszulösen; er muss davon abstehen ewiglich –, 10 dass er immer weiterlebe und die Grube nicht sehe. 11 Denn man wird sehen: Auch die Weisen sterben, / so wie die Toren und Narren umkommen; sie müssen ihr Gut andern lassen. 12 Gräber sind ihre Häuser immerdar, ihre Wohnungen für und für, wenn sie auch ihre Namen ausrufen über Länder. 13 Der Mensch kann nicht bleiben in seiner Pracht, sondern muss davon wie das Vieh. 14 Dies ist der Weg derer, die so voll Torheit sind, und das Ende aller, denen ihr Reden so wohl gefällt. Sela. 15 Sie liegen im Totenreich wie Schafe, der Tod weidet sie, aber die Frommen werden am Morgen über sie herrschen; ihre Gestalt wird vom Totenreich verschlungen; sie hat keinen Bestand. 16 Aber Gott wird mich erlösen aus des Todes Gewalt; denn er nimmt mich auf. Sela. 17 Fürchte dich nicht, wenn einer reich wird, wenn die Herrlichkeit seines Hauses groß wird. 18 Denn er wird nichts bei seinem Sterben mitnehmen, und seine Herrlichkeit wird ihm nicht nachfahren. 19 Er freut sich wohl dieses guten Lebens, und man preist dich, wenn es dir gut geht. 20 Aber doch fahren sie ihren Vätern nach und sehen das Licht nimmermehr. 21 Der Mensch kann nicht bleiben in seiner Pracht, sondern muss davon wie das Vieh.

Psalm 49 | Новий Переклад Українською Lutherbibel 2017

Des Menschen Pracht vergeht