2 Самуїла 19 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

1 Цар був глибоко зворушений. Він піднявся у верхню кімнату над брамою і заплакав, і так говорив, коли йшов: Сину мій, Авесаломе, сину мій, сину мій, Авесаломе! Хто б мені завдав смерть замість тебе? Я замість тебе, Авесаломе, сину мій, сину мій! 2 І Йоавові сповістили, повідомляючи: Ось цар плаче і ридає над Авесаломом! 3 І в той день спасіння перейшло в плач для всього народу, тому що народ у той день почув, що говорили: Цар сумує за своїм сином! 4 І в той день народ, коли заходив у місто, прокрадався так, як прокрадається народ, який відчуває сором, втікаючи під час битви. 5 А цар заховав своє обличчя, і цар заволав гучним голосом, проказуючи: Сину мій, Авесаломе, Авесаломе, мій сину! 6 Тоді Йоав увійшов у дім до царя, і сказав: Ти сьогодні засоромив обличчя всіх твоїх рабів, які сьогодні врятували тебе, душу твоїх синів, твоїх дочок, душу твоїх жінок і твоїх наложниць, 7 щоб полюбити тих, які тебе ненавидять, і ненавидіти тих, які тебе люблять! Сьогодні ти виявив, що твої старійшини і слуги є нічим, бо я сьогодні зрозумів, що коли б залишився живим Авесалом, а ми всі сьогодні були мертвими, то тоді правильним було б у твоїх очах! 8 Тож тепер, уставши, вийди і заговори до серця твоїх рабів, бо я поклявся в Господі, що коли сьогодні ти не вийдеш, то цієї ночі з тобою не залишиться нікого! Ти зрозумій, що це тобі буде гіршим від усього зла, яке спіткало тебе від твоєї молодості аж до тепер! 9 І цар устав, і сів у брамі, і сповістили всьому народові, кажучи: Ось цар сидить у брамі! І весь народ вийшов перед царя. А Ізраїль розбігся, кожний до свого поселення. 10 І весь народ сперечався в усіх племенах Ізраїля, кажучи: Цар Давид спасав нас від усіх наших ворогів, і він вирвав нас з руки филистимців, а тепер він втік із землі й зі свого царства від Авесалома. 11 Авесалом, якого ми помазали над нами, помер у битві, тож тепер навіщо ви мовчите, щоб повернути царя! І розмови всього Ізраїля дійшли до царя. 12 І цар Давид послав до Садока і до Авіятара, священиків, кажучи: Скажіть старійшинам Юди, запитуючи: Чому ви стали останніми, щоб повернути царя в його дім? — слово всього Ізраїля дійшло до царя! 13 Ви, мої брати, мої кості та ви моє тіло, тож чому ви стали останніми, щоб повернути царя в його дім? 14 Тож скажете Амессаю: Хіба ти не моя кість і моє тіло? І тепер це нехай мені зробить Бог і це додасть, якщо ти не будеш командиром війська переді мною в усі дні — замість Йоава! 15 І він прихилив серце кожного чоловіка Юди, як одного чоловіка. Тож вони послали до царя, закликаючи: Поверніться, ти і всі твої раби! 16 І цар повернувся, і прийшов до Йордану, а мужі Юди прийшли в Ґалґал, аби вийти назустріч цареві, щоб перевести царя через Йордан. 17 І поспішив Семей, син Ґира, нащадка Веніаміна, з Вауріма, і спустився з мужами Юди назустріч цареві Давидові, 18 а з ним — тисяча мужів з племені Веніаміна і Сіва, слуга дому Саула, і з ним — п’ятнадцять його синів та двадцять його рабів. І вони пішли прямо до Йордану перед царем, 19 і допомагали в службі переведення царя, і він перейшов брід, щоб перенести дім царя і чинити те, що правильне в його очах. Семей, син Ґири, упав долілиць перед царем, коли він переходив Йордан, 20 і сказав цареві: Хай мій володар не роздумує над беззаконням! Не згадуй те, що твій раб згрішив у той день, коли мій володар цар виходив з Єрусалима, щоб цар поклав до свого серця! 21 Адже твій раб зрозумів, що я згрішив, і ось я сьогодні прийшов раніше від кожного дому Йосифа, щоб вийти назустріч моєму володареві-царю. 22 А син Саруї Авеста у відповідь сказав: Хіба не через це буде вбитий Семей? Адже він прокляв Господнього помазаника! 23 Та Давид сказав: Що мені й вам, сини Саруї, що ви сьогодні стали мені за зрадника? Сьогодні не буде вбито жодного чоловіка з Ізраїля, бо я не знав, чи сьогодні царюватиму над Ізраїлем. 24 А Семеєві цар сказав: Не помреш! І цар дав йому клятву. 25 Назустріч цареві вийшов і Мемфівостей, син Йонатана, сина Саула. Він не доглядав за своїми ногами і не обрізував нігтів, і не голився, і не прав свого одягу від того дня, коли пішов цар, і аж до дня, коли він прибув у мирі. 26 І сталося, коли він увійшов у Єрусалим для зустрічі із царем, то цар запитав його: Як це, що ти не пішов зі мною, Мемфівостею? 27 А Мемфівостей йому відповів: Володарю мій, царю, мене обманув мій раб! Бо твій слуга сказав йому: Засідлай мені осла і сяду на нього, і піду із царем! — бо твій раб кульгавий. 28 Він же обманув твого раба перед моїм володарем-царем, а мій володар-цар, як Божий ангел! Тож зроби, що добре у твоїх очах, 29 бо весь дім мого батька не був іншим, хіба що приреченими на смерть перед моїм володарем-царем, а ти поставив твого раба між тими, які їдять при твоєму столі! І яке в мене ще оправдання, щоб мені ще кликати до царя? 30 А цар відповів йому: Навіщо ще говориш твої слова? Я сказав: Ти і Сіва поділите поле! 31 Та Мемфівостей промовив до царя: Нехай візьме все, бо мій володар-цар повернувся в мирі до свого дому! 32 І Верзеллій, ґалаадець, прийшов з Роґелліма, і перейшов із царем Йордан, щоб перевести його через Йордан. 33 Верзеллій — дуже старий чоловік, вісімдесятилітнього віку, і він годував царя, коли той жив у Манаїмі, оскільки був дуже великою людиною. 34 І сказав цар Верзеллієві: Ти перейдеш зі мною, і прогодую зі мною твою старість у Єрусалимі. 35 А Верзеллій сказав цареві: Скільки днів літ життя мені, що я піду із царем у Єрусалим? 36 Я сьогодні є вісімдесятилітнього віку, не пізнаю між добром і злом. Хіба твій раб ще куштує те, що їсть чи п’є? Чи ще почую голос співаків і співачок? Навіщо твій раб надалі буде тягарем для мого володаря-царя! 37 Ще трохи пройде твій раб за Йордан із царем, та чому цар віддячується мені цією відплатою? 38 Нехай же сидить твій раб, і помру в моєму місті біля гробниці мого батька і моєї матері. А ось твій раб Хамаам перейде з моїм володарем-царем, тож учини йому те, що добре у твоїх очах! 39 Гаразд, нехай зі мною перейде Хамаам, — сказав цар, — і я вчиню йому те, що добре у твоїх очах, і все, що тільки зажадаєш від мене, тобі вчиню. 40 Тож весь народ перейшов Йордан, і цар перейшов. Цар поцілував Верзеллія і поблагословив його, і він повернув до своєї місцевості. 41 І перейшов цар у Ґалґал, і з ним перейшов Хамаам і весь народ Юди, який переходив із царем, і половина народу Ізраїля. 42 І ось кожний чоловік Ізраїля прийшов до царя, і вони сказали цареві: Як це тебе вкрали наші брати, кожний чоловік Юди, і вони перевели царя і його сім’ю через Йордан, і з ним — усіх мужів Давида? 43 І промовив кожний чоловік Юди до ізраїльського чоловіка, і сказали: Тому що близький мені цар, і навіщо ти так розгнівався за цю справу? Хіба ми їли їжу царя, чи він дари роздавав, чи виділив нам частку? 44 А у відповідь чоловік Ізраїля сказав чоловікові Юди: Десять часток у мене в царя! Та хіба я первородний, чи ти? А в Давиді я — понад тебе! І навіщо це ти мене образив? Тож не порахувалися з моїм першим словом, щоб мені повернути царя! І твердішим було слово чоловіка Юди, ніж слово чоловіка Ізраїля.

Lutherbibel 2017

від Deutsche Bibelgesellschaft

1 Da erbebte der König und ging hinauf in das Obergemach des Tores und weinte, und im Gehen rief er: Mein Sohn Absalom! Mein Sohn, mein Sohn Absalom! Wollte Gott, ich wäre für dich gestorben! O Absalom, mein Sohn, mein Sohn! 2 Und es wurde Joab angesagt: Siehe, der König weint und trägt Leid um Absalom. 3 So wurde aus dem Sieg an diesem Tag eine Trauer unter dem ganzen Kriegsvolk; denn das Volk hatte an diesem Tage gehört, dass sich der König um seinen Sohn gräme. 4 Und das Kriegsvolk stahl sich weg an diesem Tage in die Stadt, wie sich Kriegsvolk wegstiehlt, das sich schämen muss, weil es im Kampf geflohen ist. 5 Der König aber hatte sein Angesicht verhüllt und schrie laut: Ach, mein Sohn Absalom! Absalom, mein Sohn, mein Sohn! 6 Joab aber kam zum König ins Haus und sprach: Du hast heute schamrot gemacht alle deine Knechte, die dir heute das Leben gerettet haben und deinen Söhnen, deinen Töchtern, deinen Frauen und Nebenfrauen, 7 weil du lieb hast, die dich hassen, und hasst, die dich lieb haben. Denn du lässt heute merken, dass dir nichts gelegen ist an den Hauptleuten und Knechten. Ja, ich merke heute wohl: Wenn nur Absalom lebte und wir heute alle tot wären, das wäre dir recht. 8 So mache dich nun auf und komm heraus und rede mit deinen Knechten freundlich. Denn ich schwöre dir bei dem HERRN: Wirst du nicht herauskommen, so wird kein Mann bei dir bleiben diese Nacht. Das wird für dich ärger sein als alles Übel, das über dich gekommen ist von deiner Jugend auf bis hierher.

Davids Rückkehr nach Jerusalem

9 Da stand der König auf und setzte sich ins Tor. Und man sagte es allem Kriegsvolk: Siehe, der König sitzt im Tor. Da kam alles Volk vor den König. Als Israel geflohen war, ein jeder zu seinen Zelten, 10 stritt sich alles Volk in allen Stämmen Israels, und sie sprachen: Der König hat uns errettet aus der Hand unserer Feinde und uns erlöst aus der Hand der Philister und hat jetzt aus dem Lande fliehen müssen vor Absalom. 11 Aber Absalom, den wir über uns gesalbt hatten, ist gefallen im Kampf. Warum seid ihr nun so still und holt den König nicht wieder zurück? 12 Es kam aber die Rede ganz Israels vor den König. Und der König sandte zu den Priestern Zadok und Abjatar und ließ ihnen sagen: Redet mit den Ältesten in Juda und sprecht: Warum wollt ihr die Letzten sein, den König zurückzuholen in sein Haus? 13 Ihr seid meine Brüder, von meinem Gebein und Fleisch; warum wollt ihr denn die Letzten sein, den König zurückzuholen? (Бут 29:14; 2Сам 5:1) 14 Und zu Amasa sprecht: Bist du nicht von meinem Gebein und Fleisch? Gott tue mir dies und das, wenn du nicht Feldhauptmann sein sollst vor mir dein Leben lang an Joabs statt. (2Сам 17:25; 2Сам 20:4; 1Цар 2:5) 15 Und er wandte das Herz aller Männer Judas wie eines Mannes Herz, und sie sandten hin zum König: Komm zurück, du und alle deine Knechte! 16 So kam der König zurück. Und als er an den Jordan kam, waren die Männer Judas nach Gilgal gekommen, um dem König entgegenzuziehen und den König über den Jordan zu führen. 17 Und Schimi, der Sohn Geras, der Benjaminiter, der in Bahurim wohnte, zog eilends mit den Männern von Juda hinab dem König David entgegen (2Сам 16:5; 1Цар 2:8; 1Цар 2:36) 18 und mit ihm tausend Mann von Benjamin, dazu auch Ziba, der Knecht des Hauses Saul, mit seinen fünfzehn Söhnen und zwanzig Knechten, und sie gelangten an den Jordan, bevor der König kam, (2Сам 9:2; 2Сам 9:10; 2Сам 16:1) 19 und durchschritten die Furt, damit sie das Haus des Königs hinüberführten und täten, was ihm gefiele. Schimi aber, der Sohn Geras, fiel vor dem König nieder, als dieser über den Jordan gehen wollte, 20 und sprach zum König: Mein Herr rechne es mir nicht als Schuld an und denke nicht mehr daran, dass dein Knecht sich an dir vergangen hat an dem Tage, da mein Herr, der König, aus Jerusalem ging, und der König nehme es nicht zu Herzen. 21 Denn dein Knecht erkennt, dass ich gesündigt habe. Und siehe, ich bin heute als Erster vom ganzen Hause Josef gekommen, dass ich meinem Herrn, dem König, entgegenzöge. 22 Aber Abischai, der Sohn der Zeruja, hob an und sprach: Sollte Schimi nicht sterben, da er doch dem Gesalbten des HERRN geflucht hat? 23 David aber sprach: Was hab ich mit euch zu schaffen, ihr Söhne der Zeruja, dass ihr mir heute zum Satan werden wollt? Sollte heute jemand sterben in Israel? Meinst du, ich wisse nicht, dass ich heute wieder König über Israel geworden bin? (2Сам 16:10) 24 Und der König sprach zu Schimi: Du sollst nicht sterben. Und der König schwor es ihm. (1Цар 2:8) 25 Mefi-Boschet, der Sohn Sauls, kam auch herab, dem König entgegen. Und er hatte seine Füße und seinen Bart nicht gereinigt und seine Kleider nicht gewaschen von dem Tage an, da der König weggegangen war, bis zu dem Tag, da er wohlbehalten zurückkäme. (2Сам 9:1; 2Сам 16:1) 26 Als er nun nach Jerusalem kam, dem König zu begegnen, sprach der König zu ihm: Warum bist du nicht mit mir gezogen, Mefi-Boschet? 27 Und er sprach: Mein Herr und König, mein Knecht hat mich betrogen. Dein Knecht dachte: Ich will einen Esel satteln und darauf reiten und zum König ziehen, denn dein Knecht ist lahm. 28 Dazu hat er deinen Knecht verleumdet vor meinem Herrn, dem König. Aber mein Herr, der König, ist wie der Engel Gottes; tu, was dir wohlgefällt. (2Сам 14:17; 2Сам 16:3) 29 Meines Vaters ganzes Haus hätte ja den Tod erleiden müssen von meinem Herrn, dem König; du aber hast deinen Knecht gesetzt unter die, die an deinem Tisch essen. Was hab ich weiter für Recht oder Anspruch, zum König um Hilfe zu schreien? (2Сам 9:7) 30 Der König sprach zu ihm: Was redest du noch weiter? Nun bestimme ich: Du und Ziba, teilt das Ackerland miteinander. (2Сам 9:9; 2Сам 16:3) 31 Mefi-Boschet sprach zum König: Er nehme ihn auch ganz, nachdem mein Herr und König wohlbehalten heimgekommen ist. 32 Und Barsillai, der Gileaditer, kam herab von Roglim und zog mit dem König an den Jordan, um ihn über den Jordan zu geleiten. (2Сам 17:27; 1Цар 2:7) 33 Und Barsillai war sehr alt, achtzig Jahre. Er hatte den König versorgt, als er in Mahanajim war; denn er war ein Mann von großem Vermögen. 34 Und der König sprach zu Barsillai: Du sollst mit mir ziehen, ich will dich versorgen bei mir in Jerusalem. 35 Aber Barsillai sprach zum König: Was ist’s noch, das ich zu leben habe, dass ich mit dem König hinaufziehen sollte nach Jerusalem? 36 Ich bin heute achtzig Jahre alt. Wie kann ich noch unterscheiden, was gut oder böse ist, und schmecken, was ich esse oder trinke, und hören, was die Sänger oder Sängerinnen singen? Warum sollte dein Knecht meinen Herrn, den König, noch beschweren? 37 Dein Knecht wird ein kleines Stück mit dem König über den Jordan gehen. Warum will mir der König so reichlich vergelten? 38 Lass deinen Knecht umkehren, dass ich sterbe in meiner Stadt bei meines Vaters und meiner Mutter Grab. Siehe, da ist dein Knecht Kimham, den lass mit meinem Herrn, dem König, ziehen und tu ihm, was dir wohlgefällt. (Єр 41:17) 39 Der König sprach: Kimham soll mit mir ziehen, und ich will ihm tun, was dir wohlgefällt; auch alles, was du von mir begehrst, will ich dir tun. 40 Und als das ganze Volk über den Jordan gegangen war und der König auch, küsste der König den Barsillai und segnete ihn. Und er kehrte zurück an seinen Ort. 41 Und der König zog hinüber nach Gilgal, und Kimham zog mit ihm. Und das ganze Volk von Juda hatte den König hinübergeführt und auch die Hälfte des Volks von Israel. 42 Und siehe, da kamen alle Männer von Israel zum König und sprachen zu ihm: Warum haben dich unsere Brüder, die Männer von Juda, gestohlen und haben den König und sein Haus über den Jordan geführt und alle Männer Davids mit ihm? 43 Da antworteten alle Männer von Juda denen von Israel: Der König steht uns doch näher; warum zürnt ihr darüber? Meint ihr, dass wir vom König Nahrung und Geschenke empfangen haben? 44 Aber es antworteten die Männer von Israel denen von Juda: Wir haben zehnfachen Anteil am König und sind auch die Erstgeborenen vor euch. Warum habt ihr uns denn so gering geachtet? Und haben wir nicht zuerst davon geredet, uns unsern König zurückzuholen? Aber die von Juda redeten noch heftiger als die von Israel.